Весна визволення

2 квітня 2022 року Київщина стала вільною. Саме цього дня останні російські окупанти були вибиті з нашої землі. План блискавичного захоплення України зазнав краху, а наші воїни довели світові, що українці – незламні.

Пам’ятати, щоб жити. Як у бібліотеці на Освіти, 14а звучали імена Героїв

Що може бути важливішим за пам’ять? За слова, які повертають у життя тих, хто віддав його за нас?

У Центральній бібліотеці Солом'янки імені Григорія Сковороди ця пам’ять живе – в книгах, у віршах, у голосах, які промовляють імена Героїв.

З серпня 2022 року Солом’янський район отримав вісім нових топонімів, присвячених іменам тих, хто став символом нашої свободи: Віталія Скакуна, Юрія Матущака, Романа Ратушного, Катерини Ступницької, Сергія Берегового, Олега Афанаса, Максима Токарева, Андрія Норова.

12 лютого ми зібралися разом, щоб згадати їх. 

Краєзнавець Олександр Михайлик підготував лекцію, на якій розповів про життя кожного Героя, про їхні подвиги, мрії та боротьбу.

Люди слухали такі історії та мимоволі ловили себе на думці: яких хоробрих воїнів, яких титанів духу народжує наша земля!

Одне з імен – Юрій Матущак. Вчитель історії, воїн. Його пам’яті присвячений роман Олександри Іванюк «Амор[т]е», який є у фондах нашої бібліотеки. Це дивовижна історія його знайомства та кохання із італійською волонтеркою Франческою Леонарді.

Четверо Героїв - ті, хто жив, виріс, навчався у нашому районі, хто ходив цими вулицями ще до того, як вони стали носити їхні імена.

Це Сергій Береговий, який навчався у школі №144,

це Олег Афанас – випускник школі №12,

це Максим Токарев та Роман Ратушний – випускники школи №178.

Роман Ратушний ще до війни став символом боротьби – відстоював Протасів Яр, і завдяки його зусиллям він став ландшафтним заказником. Тепер ця земля не просто вільна від забудови – вона пам’ятає.

На завершення вечора музикант і композитор Ігор Якубовський виконав пісні, присвячені як Героям новітньої війни, так і повстанцям УПА. Ці слова, ці мелодії – вони ніби торкалися кожного в залі, нагадуючи: пам’ять – це не лише спогади. Це відповідальність. Це дія.

На заході інкогніто була присутня мати Максима Токарева.

Вже після завершення заходу вона поспілкувалася з нами, розповіла про себе, показала фото сина.

Цей момент був дуже щемливим і ми зрозуміли, наскільки важливі такі заходи пам'яті.

Ми продовжуємо читати їхні імена. Ми продовжуємо говорити їхні історії.

Щоб вони жили. Щоб ми пам’ятали.

До 10-ої річниці від початку російсько-української війни

Збройною агресією проти України Росія розв’язала першу в XXI столітті континентальну війну в Європі, підірвавши систему колективної світової безпеки, встановлену після Другої світової війни. Світ знову зіткнувся з режимом, який прагне силової ревізії кордонів і прямує до новітнього тоталітаризму. Цей режим назвали «рашизмом» для означення псевдоідеології, замішаної на поєднанні ідей фашизму й більшовизму, нацизму та євразійства, реваншизму і ксенофобії, що прикриваються «православ’ям» та «величчю російської культури».

20 лютого 2014 року розпочалася сучасна російсько-українська війна. Тоді були вперше зафіксовані перетини державного кордону України збройними силами Російської Федерації через Керченську протоку. Це зафіксовано у Постанові Верховної Ради України “Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків»” від 21 квітня 2015 року No 337-VIII.

У кінці лютого 2014 року керівництво РФ скористалося тимчасовим вакуумом влади в Україні, деморалізацією силовиків і розпочало захоплення територій України.

Росія готувалася до нападу заздалегідь. Упродовж багатьох років вона здійснювала проти України інформаційну, економічну агресію, вербувала зрадників у різних ешелонах української влади, створювала і фінансувала в Україні, а особливо на Кримському півострові, потужну агентурну мережу.

Крим – перший об’єкт агресії РФ проти України. Ворог у березні 2014 року окупував АРК і Севастополь, у квітні 2014 року розпочав вторгнення в Донецькій та Луганській областях.

У 2014 році Збройні сили України, підкріплені добровольцями, зупинили просування окупації, звільнили від загарбників частину захоплених територій і до 24 лютого 2022 року основні події сучасної російсько-української війни точилися на сході нашої країни.

Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну остаточно зірвало маску з агресивного путінського режиму, що 8 років прикидався «миротворцем» та «третьою стороною» у війні на сході України. Весь той час ворог поширював світом дезінформацію, брехню про «Донецьку та Луганську народні республіки», які насправді були і залишаються підконтрольними Москві окупаційними режимами в Донецькій та Луганській областях України. Путін намагався переконати світ, буцімто в Україні триває «громадянська війна».

Широкомасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року принесло війну на всю територію України. У спротиві російському агресору Український народ продемонстрував світові приклади мужності, стійкості, сміливості, кмітливості та єдності перед жорстоким ворогом, що чисельно переважає.

Російська Федерація розв’язала проти України імперіалістичну, загарбницьку й екзистенційну війну, спрямовану не лише на захоплення території, а й на знищення української державності, нашої національної ідентичності, геноцид українського народу. Російська держава й ідеологія рашизму, яку сповідує російський політикум і підтримує більшість пересічних росіян, офіційно заперечують існування українців як окремої нації, а ті, хто не погоджуються з цим, підлягають фізичному знищенню.

Владімір Путін, одержимий ідеєю «збирання ісконно русских земель», прийшовши до влади, повів Росію шляхом відновлення статусу наддержави і нарощування мілітаристської потуги. Російський імперський реваншизм вбачає в РФ наступницю Російської та Совєтської імперій, а колишні республіки розглядає як частини Росії, що відпали від неї, а не сусідні суверенні держави. Цей поступ до «повернення російської величі» не зупинили раніше. І це призвело до повномасштабної агресії проти України.

На тимчасово окупованих українських територіях росіяни повторюють найгірші практики нацизму – масові розстріли, депортації, знущання над цивільним населенням, плюндрування та розкрадання приватної власності, культурної спадщини, музейних колекцій. Різанина в Бучі, Ізюмі, масове знищення людей у Маріуполі стали наочним проявом геноцидної політики Москви. Звірства, воєнні злочини, ґвалтування, вчинені російськими загарбниками в Україні, шокували світ.

Не маючи спроможності перемогти на полі бою, російська держава-терорист вдається до варварських обстрілів українських міст і критичної інфраструктури. Більшість ракетних атак націлені на цивільні об’єкти.

Повномасштабний напад пришвидшив консолідацію української нації. Національна єдність стала основою успішного спротиву. Наступ військ РФ вдалося зупинити завдяки спільним зусиллям українців, які стали на захист держави в лавах Збройних сил України, Національної гвардії України, масового волонтерського руху.

Героїчний опір українців – це не лише боротьба за фізичне виживання Українського народу та свободу країни. У цій війні Україна захищає свій європейський вибір, національну ідентичність і цінності як частину європейських. Українці проливають кров за вільну, демократичну Європу.

Перемога України – запорука світової стабільності. Шляхом брутального, демонстративного порушення норм міжнародного права РФ прагне демонтувати міжнародний порядок, заснований на правилах, зруйнувати єдність демократичних країн і повернути світ в епоху імперій, сфер впливу та колоніальних воєн.

Ми вдячні союзникам за потужну військову, політичну, економічну, фінансову та гуманітарну підтримку. Втім, для остаточної перемоги Україна потребує ще консолідованішої допомоги, передусім – у військовій сфері.

Українці вистояли й довели свою спроможність перемагати російську військову агресію. Сьогодні Україна ефективно стримує її завдяки зусиллям на військовому, дипломатичному, інформаційному фронтах, а також потужній міжнародній допомозі. Ми боротимемося, доки не звільнимо від окупанта останній сантиметр української землі. Тож наше суспільство має й надалі залишатися консолідованим для перемоги над агресором і розбудови демократичної правової держави в сім’ї європейських народів.

Від 2014 року Україна веде справедливу війну за збереження незалежності, право вільного європейського та євроатлантичного вибору, за свій суверенітет і територіальну цілісність. Російський агресор тимчасово окупував окремі українські землі. Але всі вони обов’язково будуть звільнені. Україна переможе ворога й відновить територіальну цілісність.

22 липня 2014 року Сєвєродонецьк був звільнений від російських банд

22 липня минуло сім років з часу звільнення Сєвєродонецька від терористів ЛНР.

Ця подія для багатьох жителів міста стала справжнім історичним і знаковим моментом. Український народ висловив свою незгоду і наполіг на продовженні руху до імплементації загальнолюдських цінностей. Кремлівські маріонетки злякалися, деякі з них почали тікати, а інші активно підтримали терористичну агресію, що виникла з боку Московії в момент цих важких історичних випробувань для України.

Одна із мешканок Сєвєродонецька Тетяна Белянская пригадує про події тих часів. Під час окупації вона знаходилась у місті, виходила на роботу в свою кав'ярню «АртИшок» – не знімала прапор України з кав'ярні і пригадує прикмету.

«У мене тут висів білборд – на одній стороні був Мозговий – його обличчя, а на іншій стороні – прапор «ЛНР». Клеїли дуже швидко, мабуть, вночі. Дивлюся, їдучи на роботу, одна смужка від прапора відпала. Я кажу дівчатам – напевно, коли повністю відпаде – нас звільнять. Через деякий час друга смужка відпала. Я йду 21 липня на роботу, був дощ, дивлюся – останній клаптик вже валяється в траві. Я кажу – все, нас точно будуть звільняти».

Тоді ж у мережі з'явилося відео, як з Рубіжного йде танк в бік міста, але було не ясно – чи то в Лисичанськ, чи то в Сєвєродонецьк. Радість була неймовірна після відео. «Я не знаю, що я відчула, якийсь божевільний стан. Я вийшла на вулицю – там перші машини, їдуть бобіки, автобуси, всі брудні, в пилюці, прапори висять українські. Я почала кричати, махати, плакати», – зазначає Тетяна, вона і дотепер плаче, згадуючи ці події. «Ми йшли пішки, кому могли – повідомляли дорогою. Вже стояли вояки, їм вручали хліб-сіль. Вони стояли замучені та розгублені. Але у них не було розслабленості, вони стояли в бойовій стійці намагаючись швидше виїхати. Весь мітинг зайняв близько 15 хвилин. Я пам'ятаю – бабусі-дідусі прибігли, хто сигарети пропонував бійцям, хто гроші, хто шоколадку. Вони відмовлялися», – каже Тетяна.

Заступник губернатора Ольга Лішік розповіла, що весь час, поки місто було окупованим, не їхала звідти. «Я так виходила сама на проспект, дивлюся – і нікого немає. Взагалі нікого, порожньо. Люди масово виїжджали із міста, – 500 чоловік, а то й по тисячу в день. Їхали до Москви у Краснодар, до родичів і поверталися, коли вже було все спокійно. Тобто вони цього не бачили», – зазначила Лішік. Життя в окупації у неї викликало три почуття: страх, невідомість і відчуття віртуальної реальності, як у комп'ютерній грі. «Я думала, що ніколи більше не одягну вишиванку, тому що мене просто вб'ють за це. Коли відбулося звільнення – люди почали по-справжньому усвідомлено сприймати свою символіку, дорожити нею».

На її думку, при звільненні спрацювала і тактика переговорів, і силова тактика.

«Коли Сєвєродонецьк звільнили, мені подзвонили і сказали – пішли, зараз будуть вивішувати Український прапор на будівлю місцевого ДК. Ми зібралися, у мами День народження якраз, я кажу – «Мамо, підемо подивимось, як будуть вішати наш прапор».

За її словами, це було вже після обіду 22 липня.

«…З шостої ранку були дуже сильні бої і вибухи. За Чистим озером вибухало все, скло тремтіло на вікнах, і десь о 13.00 все припинилося. Гриміло десь по околицях, але сказали, що вже все закінчилось. Як прикмета війни – рація «Зело». Напевно, у всіх вона стояла. Кожен перемовлявся і всі слухали цих сепаратистів, щоб розуміти хоча б – що у них на думці. Спочатку була тиша повна потім вони почали говорити «Не може бути», почуття розчарування у них, істерика, паніка і потім тиша. Всі зрозуміли, що це не просто так».

Із 22 вересня місто стало тимчасовим адміністративним центром Луганської області.

Джерело: https://uinp.gov.ua/.../yak-zvilnyaly-syevyerodoneck-i...

13 червня - День звільнення Маріуполя

13 червня 2014 року, на світанку українські силові структури почали успішну операцію зі звільнення Маріуполя, в якій був задіяний спецпідрозділ МВС «Азов», підрозділи Національної гвардії України і «Дніпро-1».

Маріуполь як великий промисловий центр та портове місто відігравав особливу стратегічну роль в реалізації путінського проєкту «Новоросія». Також це вихід до Азовського моря – пряме морське сполучення з анексованим Кримом, а перспектива захоплення півдня Донецької, Запорізької та Херсонської областей відкривала шлях до Криму суходолом.

Тому з березня 2014 року Маріуполь входив до переліку міст, де розгорнулися події «Російської весни». У квітні місто опинилося під контролем сепаратистів, яким вдалося захопити приміщення міської ради та інших державних органів.

14 квітня 2014 року українська влада розпочала Антитерористичну операцію з метою повернення під свій контроль захоплених бойовиками міст сходу України. Колона 72-ї бригади 9 травня зруйнувала барикади, які сепаратисти поставили у місті, й увірвалася до Маріуполя. Проросійські бойовики чинили збройний опір, напавши на управління МВС та інші об’єкти силових відомств. Місто палало, почалися масовані обстріли житлових кварталів, деякі жителі міста кидалися під колеса військової техніки ЗСУ. Для уникнення ескалації конфлікту та щоб не допустити великої кількості жертв серед місцевого населення штаб АТО 10 травня ухвалив рішення про тимчасове виведення бійців Національної гвардії з міста.

Більше ніж місяць Маріуполь був під контролем російських окупаційних сил.

Жителі міста до сьогодні з жахом згадують беззаконня та бандитизм, які їм довелося пережити за період окупації.

Операція по звільненню Маріуполя розпочалася на світанку 13 червня, в якій брали участь штурмові групи бійців загону «Азов», дві роти батальйону «Дніпро-1», бійці 79-ї окремої аеромобільної бригади, 1-ша бригада Національної гвардії.

Після бойового штурму, який тривав декілька годин, було ліквідовано ключові опорні точки бойовиків, знищено їхню техніку, відновлено контроль над усіма захопленими спорудами, зокрема будівлею міської ради.

Силам АТО протистояло до сотні бойовиків. За день до операції з Маріуполя втекла банда «Чечена», одного з лідерів терористів. За підсумком спецоперації було ліквідовано кілька терористів та затримано кілька десятків злочинців.

Після звільнення Маріуполя бійці «Азову» провели «Широкинську операцію», завдяки якій лінію фронту вдалося відсунути від мирного українського міста та убезпечити мешканців Маріуполя від постійних обстрілів російських найманців.

Нині Маріуполь живе своїм мирним життям, як і більшість українських міст. Два роки тому він увійшов у число шести міст із найнижчим рівнем злочинності.

Уперше урочисто День звільнення Маріуполя від проросійських терористів було відзначено на державному рівні 13 червня 2016 року, на другу річницю звільнення міста.

Книги про війну АТО/ООС: читати чи відкласти на потім?

У межах просвітницького проєкту "Перечитати війну" на вшанування подвигу українських вояків укотре згадуємо події російсько-української війни, відображені в книжках учасників бойових дій, волонтерів, журналістів та простих очевидців.

На сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки у facebook відбулася онлайн-зустріч із Ганною Скоріною, незалежною дослідницею книг про російсько-українську війну, блогеркою, авторкою проєкту #Книги_про_війну "Книги про війну АТО/ООС: читати чи відкласти на потім?"

7 років тому, протягом червня–липня 2014 року українське військо, що складалось із регулярної армії та добровольчих загонів, зупинило просування російської окупації та звільнило від бойовиків частину захоплених територій Донеччини та Луганщини. Звільнення розпочалося 3 червня 2014 року. До цієї дати і приурочено серію зустрічей на тему російсько-української війни.

Тема війни на Донбасі болюча та викликає багато суперечок. Так само і книжки про неї. Хтось не готовий читати про АТО, бо «не витримує психіка». Комусь важко, бо «як пости у соцмережах ці тексти — норм, але до літератури їм далеко». Інші вважають, що такі книжки — скоріше інструмент реабілітації для бійців, які пройшли всі кола пекла. Про російсько-українську війну пишуть не тільки військові, а й журналісти та письменники. Література про війну - це література фактажу, вона заснована на реальних подіях, на власному досвіді. І цим вона цікава й цінна.

З чого почалася цікавість Ганни Скоріної до книжок про війну? Що дало поштовх для цього? Як вона це робить? Які результати її важливих досліджень? Які прогалини є в українському літературознавстві щодо книг про війну? Які має розвиватися література такого напрямку і що для цього треба зробити?

Детальніше дивіться у відео

«Імена героїв неодмінно в дні прийдешні маємо донести…»

«Імена героїв неодмінно в дні прийдешні маємо донести…» - вечір пам'яті, присвячений 70-річчю Перемоги над фашистським режимом в Другій світовій війні в дитячо-юнацькому клубі «Червоні вітрила» Солом'янського району, організаваний бібліотеками імені І.Багрярного та імені О.Новікова-Прибоя і колективом Клубу.

Україна в солдатській шинелі

Цьогоріч Україна вперше у своїй історії відзначає, а не святкує, закінчення Другої світової війни разом з усією Європою. Нині - саме час й Україні почати вибудовувати своє бачення Другої світової війни, і вшановувати жертв цієї війни "не по-радянські".

Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю історію війні. Рідіють ряди ветеранів, але не зникає з пам’яті людської, не йде у забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога.

"Україна в солдатській шинелі: 70 років пам'яті" - естафета історії в бібліотеках Солом'янського району. 

Поєднання слів «людина» і «війна» суперечить усім людським законам добра. Але війни — це не тільки минуле людства, це, на жаль, його сьогодення.

Ллється кров у кожному куточку планети, ллється кров у нашій країні… І скрізь гинуть чиїсь батьки, чоловіки, брати, сини... Іде по усьому світові нова війна, ім'я якої — тероризм. В ній немає ніяких правил. Воюють не солдати проти солдатів, а злочинці проти всіх, не виключаючи дітей і жінок, хворих і старих. 70 років, після найстрашнішої, найкривавішої війни ХХ століття, на жаль, не змусили людей схаменутися, вони далі продовжують знищувати самі себе. Напередодні Дня Перемоги праціники ЦРБ імені Ф.Достоєвського нагадали людям про обличчя, жахи, трагедії ВІЙНИ, підготувавши віртуальну виставку "Обличчя ВІЙНИ!" Кожен з нас формував своє уявлення про війну з різних джерел. У кожного покоління свій культурний код. Але обличчя війни страшне і потворне.

І сьогодні, як учора, як у той 45-й рік...

"І сьогодні, як учора, як у той 45-1 рік..." - виставка-паралель в бібліотеці імені В.Чапаєва.

Втрати України у Другій світовій війні

Від серця до серця...

Зустріч бійцями української армії - учасниками боїв на сході України відбулась в бібліотеці імені І.Багряного. Їх спогади, переживання, біль за свою Батьківщину надзвичайно вразили та пройшли крізь дитячі серця. "Ми вас чекаємо!", "Ми за вас молимося" - свої побажання діти втілили в малюнках та оберегах.

Ах война, что ты сделала, подлая...

Моновиставу зі спогадами очевидців та художніми творами до Дня Перемоги підготувала та виконала перед читачами бібліотеки імені І.Багряного режисер та артистка театру "Карнавал", що в Ірпені, Тетяна Олейнікова. Страшна правда війни, підсилена акторським талантом, вразила слухачів.

Легендарний розвідник

Напередодні Дня Перемоги бібліотека імені О.Довженка провела вечір пам'яті ветерана Великої Вітчизняної війни, героя України, Почесного громадянина України та Кракова Євгена Степановича Березняка.

Про легендарного розвідника у стінах бібліотеки розповіла журналіст Марина Ігорівна Марченко, яка в останні роки писала книги зі слів Євгена Степановича.

Не згасне світло подвигу!

До великого Дня Перемоги в пам'ять про подвиг в бібліотеці імені О.Донченка звучала її величність Поезія. Вірші та поеми україських та світових авторів декламувала актриса та режисер театру "Карнавал" Тетяна Олейнікова.

Тематична виставка "Не згасне світло подвигу".

Зустріч з автором "Червоного"

8 травня Україна вшанувала пам'ять ветеранів та всіх загиблих у Другій світовій війні.

В цей день до бібліотеки імені М.Реріха завітав сучасний український письменник Андрій Кокотюха, автор найкращого, за версією Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова - 2012", історико-патріотичного твору - роману "Червоний".

На радість непосидючих ліцеїстів прикладом моделювання ситуації, в якій діти самі брали участь, пан Андрій детально показав місце і роль україни в цій страшній війні. На наочному прикладі діти побачили наскільки складним було становище українців, які боролися за свою землю.

Дитинство, обпалене війною

Друга світова війна принесла багато лиха: знищено понад 27 мільйонів людей, вщент спалено більше 30 тисяч сіл, зройновано тисячі міст...
А в партизанських загонах, зруйнованих та окупованих містах діяли школи... Не було підручників і зошитів, не було олівців і чорнил. Та діти уважно слухали вчителів, писали паличками на піску...
Про ці та інші події війни йшлося у фронтовому репортажі "Дитинство, обпалене війною" в БСЧ імені М.Лермонтова, підготовленому бібліотекарями для учнів молодших класів.

"Війна в моїй країні"

Урок збереження історичної пам'яті "Війна в моїй країні" відбувся в бібліотеці №15 для дітей. Він розпочався з висловлення своєї позиції жити в єдиній і мирній країні та засудження неоголошеної війни на території України.

Бажаємо жити у мирній країні,

На вільній, прекрасній, щасливій землі,

Де в кожного серце говорить - 

Бажаємо миру! Не бути війні!

Фотовиставка "Страшні миттєвості війни", підготовлена бібліотекарями, познайомила дітей з історією Великої Вітчизняної війни, з героїзмом і подвигом, відвагою і трагедією, які пам'ятає українська земля.

Не обміліє пам'яті ріка...

Все далі в історію відходять грізні роки війни, та не згасає пам'ять про тих, хто боронив мир і спокій на нашій рідній землі.

В бібліотеці імені П.Вершигори відбулася зустріч учнів 4-х класів з ветераном війни Палехою Володимиром Андрійовичем. З великою цікавістю діти слухали спогади ветерана, який зі сльозами на очах згадував роки війни, своїх бойових товаришів...

Діти приєдналися до акції "Напиши листа ветерану: від руки - значить від серця". 

Переглядали альбом "Жива пам'ять про війну",

плакати, листівки з привітаннями, виставку дитячої творчості "Війна очима дітей".

Переглядали літературу героїко-патріотичної тематики.

Світ без війни!

На всі часи, на всі покоління запам’ятовуються людям війни. Вони несуть смерть, біль, безвихідь. Найбільш страшною є війна для дитини. Саме тому понад усе потрібно цінувати життя під мирним небом. Неподалік від бібліотеки імені І.Багряного діти малювали світ, у якому їм хотілося б жити: синє небо, жовтий сонях, сині волошки, жовте сонце – чудове поєднання кольорів українського прапору. Тут же – заклики жити у мирі та дружбі. Перехожі з задоволенням спостерігали, як діти з синьо-жовтими кульками прямували дорогою, що з’єднує дві бібліотеки: бібліотеку імені І.Багряного для дітей та бібліотеку імені О.Новікова-Прибоя для дорослих читачів, у вітринних вікнах якої розміщена виставка дитячих робіт «Україна єдина». Діти закликали дорослих читачів зберегти мир!