Розмовний клуб української мови в Бібліопідвальчику На Відрадному

Розмовний клуб української мови — це саме про те, як об'єднуються учасники в своєму розвитку, бажанні бути на хвилі життя, можливості і прагненні оволодіти, вдосконалити або ж взагалі перейти на українську.

Приєднуйтесь!

03061 м. Київ, пр-т Відрадний, 14/45 Бібліопідвальчик На Відрадному (бібліотека №13)

Телефон : 497-73-04

Що цікавого було на останній зустрічі?

Щоб розговоритися, присутні отримали перше творче завдання. Запропоновані предмети необхідно було прорекламувати. Зрозумілою мовою описати бачене, створити їм рекламу, спробувати продати, визначити в чому цінність предмета, щоб з'явилось бажання його придбати. При цьому керуватися позитивними емоціями. Намагатися обговорення проводити українською.

Учасниці беззаперечно блискуче справилися із завданням, прокоментували, зацікавили.

І здивували тим, як можна розрекламувати прості речі. У кожного була неабияка родзинка своєї презентації. Навіть з філософської точки зору.

Зазначили, як швидко плине час. Бо надзвичайно всім цікаво.

Творча хвилинка була наступним завданням.

Як швидко і легко при наявності декількох маркерів намалювати смішну картинку. Наприклад, котиків.

Різноманіття фантазії зашкалювало. Це - на згадку про розмовний клуб та як розважати себе.

Арттерапія продовжилась малюванням рибок з спиралеподібної лінії, щоб українською проговорити про все, щоб на папері. Та придумати історію про намальоване.

Як завжди - зворотній зв'язок з викладачем: "Які враження від клубу, чим він корисний, які побажання?"

Тут - тренують мову!

А учасники - зірочки, провідники серед оточуючих.

Всі відчули прогрес у розвитку мовлення у об'ємі власного словникового запасу. З'ясувалось, що наші учениці задаються і пишаються, що в магазині, в транспорті впевнено використовують українські терміни і підтримують розмову українською.

Шаленіють від можливості осягнути багатство мови, вилучають русизми та замінюють їх все більше знайомими, придбаними в навичках, українськими словами.

«МОВА І РОЗМОВА» в бібліотеці імені М.Реріха

Мовний клуб бібліотеки імені М.Реріха набирає обертів! 

А це говорить про те, що у багатьох людей є зацікавленість удосконалювати свою українську. Приємно, що серед учасників клубу є переселенці з Дніпра, Бахмута, Донецька. Ці люди тривалий час перебували в російськомовному середовищі, тож особливо потребують таких україномовних спільнот! 

Основний принцип клубу «Мова і Розмова»: взаємоповага, відсутність критики, бажання говорити гарною українською. У клубі немає якихось правил, регламенту, методичок, все відбувається за бажанням членів клубу. 

Учасники грають в настолку «Гра слів», читають вірші, співають українських пісень, дивляться українське кіно. Під час таких зустрічей бібліотекарі презентують книжки з свого фонду. 

Клуб діє щонеділі о 13-00 за адресою Єреванська, 12.

4 березня 1918 року Українська Центральна Рада ухвалила закон "Про запровадження української мови у банківській і торговій сфері"

Від Валуєвського указу 1863 року до Емського акту 1876 року, що фактично діяв до 1906 року, в Україні було введено жорстку цензуру українських книжок, заборону вживання української мови. У діловому мовленні ця заборона діяла аж до 1917 року до приходу до влади Української Центральної Ради. 

Предметом уваги нової влади були як проблеми української мови, так і мов національних меншин, що проживали на території України. Уже в першій відозві від 9 березня 1917 року Центральна Рада закликала Тимчасовий уряд забезпечити "в найближчім часі право на заведення рідної мови по всіх школах, од нижчих до вищих, по судах і всіх урядових інституціях". 

А вже 12 березня 1917 року на засіданні Центральної ради було прийняте рішення про те, що "мовою, якою Рада має звертатись, є мова українська". Одним із документів, що підтверджував офіційний статус української мови, був Статут Генерального секретаріату від 16 липня 1917 року, за яким: "Всі закони Тимчасового правительства мають силу на Україні від дня проголошення їх у Краєвім Урядовім Вістнику на українській мові. Всі закони, адміністративні приписи й постанови, проголошені українською мовою, публікуються також і на мовах: російській, єврейській і польській". 

А 8 вересня 1917 року Генеральний секретаріат прийняв рішення доручити комісарові при Тимчасовому уряді поставити питання перед урядом про видання акта із зазначенням, що "офіціальною мовою на Україні стає мова українська, на яку поволі має перейти і все діловодство". 

7 листопада 1917 року Українська Центральна Рада проголосила III Універсал, у якому знову постало мовне питання: "В Українській народній республіці має бути забезпечено всі свободи, здобуті всеросійською революцією: свободу слова, друку, віри, зібраннів, союзів, страйків, недоторканності особи і мешкання, право і можливість уживання місцевих мов в зносинах з усіма установами". 

У березні 1918 року Центральна Рада знову звертається до проблем мови, ухваливши закон "Про запровадження української мови у банківській і торговій сфері". Так, пунктом 3 закону проголошувалося, що "мовою в діловодстві має бути державна українська". 

Відомий дослідник Юрій Прадід, аналізуючи документи Центральної Ради, зазначає: "Центральна Рада, незважаючи на короткий термін свого перебування у владі, заклала законодавчі основи розв'язання мовних проблем в Україні, які стосуються як української мови, так і мов національних меншостей. Позитивним досвідом її, як покаже історичний розвиток, не змогли, на жаль, скористатися уряди, що прийшли їй на зміну". 

Соціально-політичні обставини в Україні початку ХХ століття зумовлювали настільки часту зміну влади, що вона не встигала кодифікувати й запроваджувати свої норми. Так, залишилася тільки у проекті Конституція Української держави гетьмана Павла Скоропадського 1918 року, у якій, незважаючи на буремність часу й, здавалося б, недоречність акцентування уваги на мовному питанні, йшлося про надання українській мові статусу державної. 

Директорія Української Народної Республіки також в Основному Державному Законі Української Народної Республіки (1920 р.) не оминула увагою питань мови. Зокрема, в артикулі 8 зазначено: "Державною мовою Української держави є мова українська". Однак цей документ також не набув чинності, й фактичне проголошення української мови державною відклалося майже на шість десятиліть. 

Із проголошенням незалежності України мовне питання набуло знову актуальності.