У Києві - нова почесна нагорода для Захисників

У столиці запровадили звання «Почесний Захисник/Захисниця міста Києва» - визнання особливих заслуг Захисників і Захисниць столиці, які виборювали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України у зв’язку зі збройною агресією російської федерації.

Це звання є довічним. Його присвоюватимуть рішенням Київської міської ради - за мужність і самовіддані дії, виявлені в захисті Києва, хоробрість, доблесть і честь.

Йому було лише 25. Віталій Скакун

Йому було лише 25.

У нього не було генеральських погонів.

Не було великої посади.

Не було часу увійти в підручники історії.

Але вранці 24 лютого 2022 року матрос Віталій Скакун зробив те, що назавжди змінило хід перших годин великої війни.

Він підірвав міст разом із собою, щоб зупинити наступ російської колони з окупованого Криму.

І став одним із перших Героїв України у повномасштабній війні.

Його позивний був «Батон».

Звичайний хлопець із Бережан на Тернопільщині.

Не публічна людина.

Не професійний військовий із дитинства.

Не людина гучних слів.

Після навчання Віталій працював у Польщі зварювальником.

Міг залишитися там.

Будувати спокійне життя.

Працювати, заробляти, планувати майбутнє.

Але повернувся в Україну.

Бо, як казав рідним, хотів жити саме тут.

Хотів працювати для своєї країни.

Коли Росія почала стягувати війська до кордонів, його підрозділ уже розумів: вторгнення можливе будь-якої миті.

У ніч перед великою війною Віталій востаннє говорив із мамою.

Вона телефонувала йому з Італії.

Хотіла заспокоїти.

Казала, що Захід допоможе Україні.

А він відповів дуже тихо й дуже твердо:

«Мамо, зараз нам ніхто не допоможе. Маємо відбиватися самі».

За кілька годин почалося вторгнення.

Підрозділ саперів отримав наказ замінувати Генічеський автомобільний міст — стратегічний шлях, яким російська техніка рухалася з Криму.

Віталій та його побратим заклали вибухівку.

Підготували все до дистанційного підриву.

Відійшли на безпечну відстань.

Пролунав наказ:

«Міст підірвати».

Але система не спрацювала.

Колона російської техніки вже була зовсім близько.

Часу майже не залишалося.

Тоді Віталій ухвалив рішення, яке неможливо прорахувати чи пояснити логікою мирного життя.

Він сказав побратиму:

«Саня, відходь. Я все зроблю».

Узяв підривну машинку —

і побіг назад до мосту.

Побратими згадували:

перед тим як зникнути в диму й металі, він ще встиг обернутися і посміхнутися.

За кілька секунд пролунав вибух.

Міст було знищено.

Разом із ним загинув і Віталій Скакун.

Цей підрив не зупинив війну.

Але затримав просування російських військ і дав українським силам дорогоцінний час для оборони.

Іноді історія тримається саме на таких хвилинах.

І на таких людях.

Віталій Скакун став першим Героєм України від початку повномасштабного вторгнення.

І єдиним, у чиєму указі було написано не просто «за мужність і героїзм», а:

«за визначну особисту мужність і героїзм».

Йому було лише 25.

Вік, у якому люди зазвичай тільки починають будувати своє життя.

А він віддав своє —

щоб вистояла країна.

І поки стоїть Україна —

житиме і пам’ять про хлопця з позивним «Батон», який у перші години великої війни зробив більше, ніж від нього міг вимагати будь-який наказ.

Вишиванка як особистий оберіг, як знак родинної тяглості, як культурний код

17 травня в Центральній бібліотеці Солом'янки імені Григорія Сковороди відбулася літературно-музична зустріч, присвячена Всесвітньому дню вишиванки -події, що в українському культурному просторі давно набула значення маркера ідентичності та спільної пам’яті.

Вишиванка постає тут як багатошаровий символ: як особистий оберіг, як знак родинної тяглості, як культурний код, що формує відчуття спільності попри географічні відстані. Саме ця ідея об’єднала учасників і гостей зустрічі.

У програмі прозвучали відомі народні та авторські пісні - «Два кольори», «Мамина сорочка», «Вишиванка», «Дорогі ви мої, українці» та інші. У виконанні Ігоря Якубовського та «Вокальної студії на Освіти» вони набули особливої емоційної глибини, актуалізуючи зміст, у якому переплітаються пам’ять, любов і відповідальність.

Літературна основа цих творів демонструє тяглість української поетичної традиції: від класиків - Миколи Сома, Петра Перебийноса, Дмитра Павличка - до сучасних авторів, зокрема Наталії Май та Ольги Ходацької. Частина текстів, що стала пісенною класикою, з часом втратила авторське означення, але зберегла головне - живу присутність у культурній пам’яті.

Зміст пісень окреслив широкий спектр тем, у яких вишиванка виступає як метафора життєвого шляху, материнського благословення, любові та вірності, жіночої ніжності, а також як образ України - її краси, сили та внутрішньої стійкості. Окремо звучала й тема сучасних випробувань, які українське суспільство переживає сьогодні, і які не можуть бути вилучені з культурного наративу.

До зустрічі долучилися музикантка та виконавиця Тамара Кармазіна (Тамара Тома), а також поети Олексій Олейніков та Ігор Рубцов. Їхня участь посилила багатоголосся події, створивши цілісне художнє поле, у якому слово і музика взаємно доповнювали одне одного.

Такі зустрічі формують простір культурної стійкості - там, де традиція не є музейним артефактом, а продовжує жити в сучасному звучанні, зберігаючи свою силу і актуальність.

Повернення до себе крізь війну: у Бібліотеці Сковороди відбулася зустріч із Максимом Бутченком

14 травня в Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорій Сковорода відбулася зустріч із Максимом Бутченком - журналістом, публіцистом і автором гостросюжетної історичної прози, чиї книжки осмислюють сучасну війну, людську стійкість та досвід життя на зламі епох.

Центральною темою розмови стала презентація нового роману «Повернення», написаного у жанрі містичного реалізму. Події книги розгортаються в перші місяці битви за Маріуполь у 2022 році - в час, коли українці щодня виборювали право на життя, свободу та власну державу.

Головний герой роману - маріуполець, батько й чоловік, який після трагічних подій починає прокидатися в тілах інших людей у різних країнах світу. Попри зміну обставин, незмінним залишається головне - прагнення знайти родину й повернутися до своїх. Саме через цю історію автор говорить про внутрішню силу людини, пам’ять, втрату та духовну незламність українців у час війни.

Під час зустрічі Максим Бутченко зізнався, що роман став для нього способом внутрішнього зцілення та осмислення пережитого. Родом із Луганщини, письменник поділився болючими роздумами про тимчасово окуповані території, про людей, які залишаються в атмосфері страху, ізоляції та невизначеності. Ця частина розмови надала зустрічі особливої щирості й глибини.

Окрему увагу автор приділив власному життєвому шляху - шахтарському минулому, роботі журналістом у провідних українських виданнях та літературній діяльності. Гості дізналися про історію створення його книжок «Художник війни», «Три години без війни», «Куркуль», «1918. Місто надій», «Червоний квадрат» та «Острів ГУР. Таємниці. Операції. Війна». П’ять із цих видань відтепер доступні читачам бібліотеки.

Зустріч пройшла у форматі відкритого діалогу. Учасники активно ставили запитання про творчість, журналістику, роботу над романами та особистий досвід автора. Розмова вийшла емоційною, чесною й напрочуд живою - саме такою, якою сьогодні є українська література воєнного часу: глибоко людяною, сильною та відповідальною перед пам’яттю.

Вишиванка як символ стійкості та єдності

У травні в Україні традиційно відзначають Всесвітній день вишиванки - подію, яка вже давно стала більше, ніж культурною ініціативою. У час повномасштабної війни українська вишиванка набула особливого значення: вона стала знаком внутрішньої сили, історичної пам’яті та незламності народу.

До 20-річчя Всесвітнього дня вишиванки Національний Фестиваль Код Нації оголосив Всеукраїнський фотоконкурс, присвячений українській традиції вишивки та її сучасному звучанню. Серед номінацій - «Вишиванка поколінь», «Вишиванка і Україна», «Вишиванка та вуличний стиль», «Вишиванка світу» та інші тематичні напрями, що демонструють живий зв’язок між культурною спадщиною та сьогоденням.

Сьогодні українська вишиванка об’єднує людей різного віку, професій і регіонів. Вона є знаком підтримки України у світі, частиною культурного спротиву та способом збереження національної ідентичності навіть у найскладніші часи.

Важливо й те, що прибуток від проведення конкурсу організатори спрямують на потреби Збройних Сил України, поєднуючи культурну ініціативу з реальною підтримкою країни.

Детальніше про конкурс: Сайт проєкту

Історія без грифа «таємно»: розмова про Биківню

29 квітня в Центральній бібліотеці Солом'янки імені Григорія Сковороди відбулася чергова просвітницька лекція в межах проєкту «Історична грамотність» - розмова, яка вимагає внутрішньої тиші й чесності перед минулим. Темою зустрічі стали Биківнянські могили - місце, де історія десятиліттями була прихована під шаром замовчування і свідомих викривлень.

Спікеркою виступила Олена Полідович, керівниця науково-дослідного відділу Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили». Її розповідь окреслила складний і болісний шлях повернення історичної правди - від перших обережних згадок до науково підтверджених фактів.

Лекція розпочалася з контексту десталінізації та доповіді Микита Хрущов «Про культ особи та його наслідки», виголошеної на XX з’їзд КПРС. Саме вона започаткувала період «відлиги» та реабілітації репресованих, водночас залишивши суспільство в межах тієї ж репресивної системи, лише з іншими акцентами.

У цьому суперечливому історичному середовищі формувалося покоління шістдесятників - Лесь Танюк, Алла Горська, Василь Симоненко. У 1962 році саме вони одними з перших відвідали Биківнянський ліс і зафіксували ознаки масових поховань - територію з людськими рештками, які виходили на поверхню. Їхні спроби привернути увагу до трагедії наштовхнулися на жорстке придушення: переслідування, передчасні смерті, знищення свідчень. Водночас щоденники Танюка зберегли важливі документальні підтвердження.

Окрему увагу було приділено подіям кінця 1980-х років, коли тема Биківні повернулася в публічний простір. Громадськість вимагала розслідування та гідного вшанування жертв. Попри спроби влади зберегти радянську версію подій, зокрема через встановлення пам’ятника з фальсифікованим написом про «жертв німецько-фашистських загарбників», незалежні журналісти й дослідники вже тоді наводили переконливі докази протилежного.

Подальші слідчі дії, архівні відкриття та ексгумаційні роботи підтвердили: у 1937–1941 роках у Биківні здійснювалися масові розстріли жертв політичних репресій. Знайдені особисті речі та документи дали змогу частково відновити імена й долі загиблих - тих, кого десятиліттями намагалися позбавити не лише життя, а й пам’яті.

Поступове відновлення історичної справедливості знайшло відображення і в меморіалізації простору: від перших пам’ятних знаків у 1990-х роках до створення у 2012 році Міжнародного меморіалу жертв тоталітаризму.

Сьогодні дослідження тривають. І кожне встановлене ім’я - це крок до повернення людської гідності тим, кого намагалися стерти з історії.

Ця лекція стала ще одним нагадуванням: історична пам’ять - це здатність суспільства протистояти маніпуляціям, розпізнавати небезпеки і не допустити повторення трагедій.

Марафон «Крок» по всій Україні

Сьомий Всеукраїнський марафон «Крок» відбудеться в рамках Нацфестивалю «Код Нації» з 26 березня по 5 травня 2026. Подія присвячена Міжнародному дню спорту і збору благодійних внесків для ЗСУ.

Етапи:

• до 30 квітня - подача заявок
• до 3 травня - реєстрація результатів
• 5 травня - оголошення переможців

Особливості:

• Безкоштовні дистанції: Марафон 42 195 м та Веломарафон 100 000 м
• Подолав дистанцію - стаєш переможцем

Реєстрація та деталі: krok.kod-natsii.com

Долучайся до спорту та підтримки українських захисників!

Слово, що тримає країну: зустріч із Євгеном Положієм у Бібліотеці Сковороди

2 квітня Центральна бібліотека Солом'янки імені Григорія Сковороди стала простором чесної і глибокої розмови про війну, вибір і людяність. Учні 10 класу школи №166 мали нагоду поспілкуватися з українським письменником і сценаристом Євгеном Положієм - автором, який фіксує досвід війни не з відстані, а зсередини.

У центрі зустрічі - роман «Мрія», створений на основі реальних подій перших тижнів повномасштабного вторгнення. Це не вигадана історія, а художнє осмислення пережитого - історій людей, які опинилися в епіцентрі руйнування звичного світу. Автор говорив про прототипів героїв, про тексти, написані «по гарячих слідах», і про відповідальність слова в час, коли кожне свідчення має значення.

Роман розгортає перед читачем драму родини, що опинилася в охопленому війною Гостомелі. Подружжя Ден і Діна, змушені рятувати життя та зберігати гідність, проходять шлях крізь страх, втрати і моральні вибори. Символічно, що назва книги перегукується з долею легендарного літака Ан-225 «Мрія» - знищеного, але не зламаного як образу національної сили та ідентичності.

Розмова вийшла далеко за межі літератури. Говорили про відповідальність перед родиною, про досвід евакуації, про рідне місто автора - Суми, яке щодня зазнає обстрілів. Про вибір - залишатися людиною навіть тоді, коли обставини штовхають до протилежного. І про те, що молодь сьогодні не приймає фальші - вона вимагає правди, якою б складною вона не була.

Повітряна тривога змусила учасників спуститися в укриття, але не зупинила діалог. Навпаки - саме там, у безпосередній близькості до реальності війни, розмова набула ще більшої щирості. Це був не просто захід - це була жива комунікація поколінь, у якій формується свідомість, відповідальність і внутрішня стійкість.

Такі зустрічі - це інвестиція в громадян, які здатні розуміти, співпереживати і діяти. І саме через слово, правду і досвід ми формуємо країну, що вистоїть.

Пам’ятаємо. Осмислюємо. Не дозволяємо повторити

23 березня в Центральній бібліотеці Солом'янки імені Григорія Сковороди відбулася просвітницька зустріч «Антипольська операція НКВС 1937–1938 років на Київщині». Її провів вчений секретар Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили» Валерій Філімоніхін - дослідник, який працює з темою політичних репресій на рівні фактів, архівів і людських доль.

Учасники зустрічі занурилися в одну з найтрагічніших сторінок ХХ століття - період Великий терор. Йшлося про так звану «польську операцію», розгорнуту відповідно до Наказ НКВС № 00485, який започаткував масові репресії проти людей, звинувачених у причетності до вигаданої «Польської організації військової».

Цифри, озвучені під час лекції, вражають своєю масштабністю: щонайменше 139 тисяч репресованих, понад 111 тисяч - розстріляні. Це була найбільша хвиля масових убивств у СРСР, спрямована проти людей за національною ознакою. За цими цифрами - тисячі зламаних біографій, знищених родин, викреслених із життя історій.

Окремий акцент було зроблено на історичних передумовах: ще в ХІХ столітті Російська імперія послідовно нищила польську ідентичність - через заборони мови, тиск на освіту, переслідування за національну свідомість. Водночас частина польської громади на українських землях інтегрувалася в українське середовище, підтримувала культуру і мову - і саме ці люди нерідко ставали мішенню для репресій.

Трагедія 1930-х років посилилася ще й після поразки більшовиків у Радянсько-польська війна: радянська влада закріпила за поляками образ «небезпечного елементу». Це політичне тавро коштувало життя тисячам.

Окрему увагу приділили Наказ НКВС № 00606, який значно спростив процедуру винесення вироків через «особливі трійки». Фактично це означало ще швидші рішення і ще масовіші розстріли - без права на захист і справедливий суд.

Особливо щемливою стала розмова про Биківнянський ліс - місце масових поховань жертв політичних репресій. Для багатьох присутніх це було не просто історичне знання, а глибокий особистий досвід переосмислення зв’язку минулого з сьогоденням.

Сьогодні, коли інформаційні маніпуляції з боку держави-агресора намагаються перекроїти історію, такі зустрічі стають інструментом опору. Вони формують критичне мислення, повертають голос тим, кого намагалися змусити мовчати, і зміцнюють нашу здатність протистояти викривленням правди.

Ми - сильні, бо пам’ятаємо.

Ми - сильні, бо говоримо про складне відкрито.

Ми - сильні, бо вчимося з історії.

Як говорити коректно: словник фізичної безбар'єрності

 

Любов, що народжує Героїв

15 лютого у Центральній районній бібліотеці імені Григорія Сковороди відбулася особлива зустріч пам’яті Небесної Сотні - «Любов породжує Героїв». Це була не просто подія. Це була розмова про сенси, про джерела мужності й про ту внутрішню силу, яка змінює хід історії.

Наш гість - священник УГКЦ Іван Вихор - поєднав богословське осмислення подій Революції Гідності з історичними свідченнями та філософськими роздумами. Через Євангеліє, через слово Христа й мудрість мислителів різних епох він допоміг побачити: подвиг Небесної Сотні - це насамперед прояв діяльної любові.

«Бо де скарб твій, там буде й серце твоє» (Мт. 6:21).

Для учасників Майдану скарбом були свобода, гідність, правда. Саме тому вони стали на захист цих цінностей - хто на барикадах, хто в медичних пунктах, хто біля польових кухонь. Кожен служив іншому. Так народжувалася сила, що й сьогодні тримає Україну.

Ми говорили про любов, яка сильніша за страх. Про любов, що не замикається в самозбереженні, а виходить назовні - у вчинок, у жертву, у відповідальність. Саме така любов робить людину по-справжньому гідною. Саме така любов продовжується у вічності.

Пісні Майдану, виконані Ігорем Якубовським та учасниками «Вокальної студії на Освіти», стали живим свідченням незламності духу. У залі співали всі. І в цій спільності відчувалося головне: пам’ять — жива, вона діє, вона формує нас сьогоднішніх.

Небесна Сотня - не лише сторінка історії. Це моральний орієнтир. Це нагадування, що свобода потребує відповідальних людей, а любов - нашого щоденного плекання.

Плекаймо любов. Саме вона народжує Героїв.

Биківня і Соборність: пам’ять як умова єдності

22 січня, у День Соборності України, в Центральній бібліотеці Солом'янки імені Григорія Сковороди відбулася просвітницька зустріч «Биківня – територія пам’яті» — перша подія з циклу, запланованого у партнерстві з Меморіальним заповідником «Биківнянські могили». Її символічність була глибшою, ніж може здатися на перший погляд: говорити про масові репресії в день національної єдності — означає чесно дивитися в корінь нашої історії.

Спікером зустрічі став Микола Бривко, начальник відділу науково-освітньої, організаційної та пам’яткоохоронної роботи меморіалу, дослідник масових розстрілів 1937–1941 років у Биківнянському лісі. Його лекція переконливо довела: Биківня і Соборність — не протилежності, а частини одного історичного процесу. Українська єдність формувалася не лише через акти державотворення, а й через спільний досвід втрат, спротиву й замовчуваного болю.

Більшовицький режим від самого початку існування виявив свою антигуманну сутність. В Україні терор розпочався вже у січні 1918 року з приходом загонів Муравйова, а у вересні того ж року був узаконений Декретом «Про червоний терор». Надалі радянська влада системно вибудовувала каральний механізм: масові арешти української інтелігенції, «ліквідація куркульства як класу», Голодомор 1932–1933 років, переслідування «контрреволюціонерів», «Великий терор», репресії проти національних меншин. Це була не сукупність окремих злочинів, а цілеспрямована політика знищення.

Центром розмови стала так звана «Спецділянка НКВС УРСР» площею 5,3 гектара — місце таємних поховань жертв політичних репресій. За різними оцінками, у Биківні було вбито від 20 до 100 тисяч людей. Митці, священники, управлінці, селяни, робітники, представники національних меншин — людей знищували не лише за переконання, а й «для виконання плану». Однією з найцинічніших практик радянської системи були так звані «норми розстрілу», які обчислювалися десятками тисяч. Саме тому правда про Биківню десятиліттями перебувала під грифом «таємно».

Відкриття цієї правди було тривалим і болісним. Уперше про жертв НКВС заговорили в пресі 1941 року. У 1960-х роках тему Биківні в Україні почали порушувати Лесь Танюк, Алла Горська, Василь Симоненко — люди, чиї власні долі стали символами боротьби за пам’ять, гідність і право на історичну правду.

Щиро дякуємо адміністрації Меморіального заповідника за подарований інформаційний буклет «Биківня. Від території смерті до місця пам’яті» — стислий, точний і важливий інструмент історичної просвіти.

Ми переконані: знання історії — це найкраще щеплення від наївності, маніпуляцій і повторення злочинів минулого. Саме тому упродовж 2026 року Бібліотеки Солом’янки реалізовуватимуть серію подій у межах проєкту «Історична грамотність» — як інвестицію в свідому, відповідальну і соборну Україну.