вівторок, 24 березня 2020 р.

4 березня 1918 року Українська Центральна Рада ухвалила закон "Про запровадження української мови у банківській і торговій сфері"

Від Валуєвського указу 1863 року до Емського акту 1876 року, що фактично діяв до 1906 року, в Україні було введено жорстку цензуру українських книжок, заборону вживання української мови. У діловому мовленні ця заборона діяла аж до 1917 року до приходу до влади Української Центральної Ради. 
Предметом уваги нової влади були як проблеми української мови, так і мов національних меншин, що проживали на території України. Уже в першій відозві від 9 березня 1917 року Центральна Рада закликала Тимчасовий уряд забезпечити "в найближчім часі право на заведення рідної мови по всіх школах, од нижчих до вищих, по судах і всіх урядових інституціях". 
А вже 12 березня 1917 року на засіданні Центральної ради було прийняте рішення про те, що "мовою, якою Рада має звертатись, є мова українська". Одним із документів, що підтверджував офіційний статус української мови, був Статут Генерального секретаріату від 16 липня 1917 року, за яким: "Всі закони Тимчасового правительства мають силу на Україні від дня проголошення їх у Краєвім Урядовім Вістнику на українській мові. Всі закони, адміністративні приписи й постанови, проголошені українською мовою, публікуються також і на мовах: російській, єврейській і польській". 
А 8 вересня 1917 року Генеральний секретаріат прийняв рішення доручити комісарові при Тимчасовому уряді поставити питання перед урядом про видання акта із зазначенням, що "офіціальною мовою на Україні стає мова українська, на яку поволі має перейти і все діловодство". 
7 листопада 1917 року Українська Центральна Рада проголосила III Універсал, у якому знову постало мовне питання: "В Українській народній республіці має бути забезпечено всі свободи, здобуті всеросійською революцією: свободу слова, друку, віри, зібраннів, союзів, страйків, недоторканності особи і мешкання, право і можливість уживання місцевих мов в зносинах з усіма установами". 
У березні 1918 року Центральна Рада знову звертається до проблем мови, ухваливши закон "Про запровадження української мови у банківській і торговій сфері". Так, пунктом 3 закону проголошувалося, що "мовою в діловодстві має бути державна українська". 
Відомий дослідник Юрій Прадід, аналізуючи документи Центральної Ради, зазначає: "Центральна Рада, незважаючи на короткий термін свого перебування у владі, заклала законодавчі основи розв'язання мовних проблем в Україні, які стосуються як української мови, так і мов національних меншостей. Позитивним досвідом її, як покаже історичний розвиток, не змогли, на жаль, скористатися уряди, що прийшли їй на зміну". 
Соціально-політичні обставини в Україні початку ХХ століття зумовлювали настільки часту зміну влади, що вона не встигала кодифікувати й запроваджувати свої норми. Так, залишилася тільки у проекті Конституція Української держави гетьмана Павла Скоропадського 1918 року, у якій, незважаючи на буремність часу й, здавалося б, недоречність акцентування уваги на мовному питанні, йшлося про надання українській мові статусу державної. 
Директорія Української Народної Республіки також в Основному Державному Законі Української Народної Республіки (1920 р.) не оминула увагою питань мови. Зокрема, в артикулі 8 зазначено: "Державною мовою Української держави є мова українська". Однак цей документ також не набув чинності, й фактичне проголошення української мови державною відклалося майже на шість десятиліть. 
Із проголошенням незалежності України мовне питання набуло знову актуальності.

пʼятниця, 20 березня 2020 р.

Видатні постаті України. Іван Мазепа

За однією із версій (точних дат не знає ніхто) 381 рік тому, 20 березня 1639 року, на хуторі Мазепинці в Білоцерківському районі Київської області народився майбутній Гетьман Війська Запорозького, політичний і дердавний діяч, голова козацької держави на Лівобережній і всій Наддніпрянській Україні, князь Священної Римської імперії Іван Мазепа.
У Івана Мазепи було дуже насичене життя, протягом якого він зустрічався з різними цікавими людьми. Багатьом з них вдалося залишити свій слід в історії. Ще у дитячі роки Івану вдалося на власні очі побачити Богдана Хмельницького, а потім Івана Виговського.
У молодості служив при дворі польського короля Яна II Казимира, який відправив Мазепу навчатися за кордон. Так, українець відвідав Німеччину, Францію, Італію та Австрію. 
За свої 70 років він встиг народитися в одній державі, покерувати другою та померти в третій.
Іван Мазепа належить до тих нечисленних історичних постатей, про яких зберЕглося чимало спогадів сучасників. Одні з них стосувалися опису його зовнішності, другі - рис характеру та специфічних здібностей правителя, треті - загального враження від спілкування.
Одна з перших характеристик, наданих Мазепі ще у 1689 році дипломатичним агентом французького двору Фуа Беє де ля Невілем, свідчила, що Мазепа був "з обличчя негарний, але людина дуже освічена…".
У 1704 році Мазепу відвідав Жан Балюз, який нібито залишив такий спогад: "Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі й білі, як у жінки, хоч тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтара, й їздець із нього знаменитий".
На думку мемуариста Даніеля Крмана "цей хитрий лис не дасться так просто впійматися в паску". Про те, що Мазепа "хитрун", також писав Йосаяс Седер'єльм (Йосас Цедергельм), вказуючи, що це було одразу видно по його манері говорити та по поведінці. Водночас він міг бути щирим. Умів повести свою розмову так, аби його радо слухали.
Мазепа був одним із найбагатших людей у всій Європі. Йому допомогли розробити рудники з золотом і сріблом в Полтавській області.
Саме Іван Мазепа створив перший український флот. На свої особисті гроші він спорудив більше 100 стругов і 6 сотень човнів, які були розташовані на Дніпрі. Це він зробив, щоб успішно протистояти турецькій армії, і вдавалося це у нього чудово.
Важливий був вклад гетьмана Мазепи у духовне життя України-Гетьманщини: за його гетьманування воно досягає особливого піднесення, напруження та розквіту, у всіх галузях української культури — в освіті, науці, літературі, мистецтві.
Був великим меценатом культурних починів і будов в Україні. Найбільш вражає в часи Мазепи розвиток образотворчого мистецтва, особливо архітектури. 
У добу Мазепи відроджується Київ як духовий центр України. 
Мазепинська доба створила свій власний стиль: виявився в образотворчому мистецтві, літературі, цілому культурному житті гетьманської України. Це було українське бароко — близький родич західноєвропейського — глибоко національний стиль, який мав своє найвище завершення в часи Мазепи.
Більше про Івана Мазепу можна прочитати тут

четвер, 19 березня 2020 р.

В наш Крим прийшла справжня весна

Кизилове дерево
Абрикосове дерево
Нарциси
Жасмин
Перші зкелені листочки на кущах
Півонія деревоподібна
Любимо тебе, наша земле!

середа, 18 березня 2020 р.

Видатні постаті України. Василь Чучупак

18 березня - день пам'яті Василя Степановича Чучупака, військового громадського діяча часів Української революції, головного отамана Холодноярської республіки.
У сім'ї Чучупак було п'ятеро синів, троє з них - Василь, Петро та Олекса - стали повстанськими отаманами. 
Після мобілізації Василь був прапорщиком російської армії. За родинними переказами, 1917 року записався до одного з батальйонів смерті. 
А вже в 1919 році - командир Мельничанської сотні самооборони. Перший озброєний відділ для охорони скарбів Мотронинського монастиря та рідного села Мельники сформував Олекса Чучупак. Після поразки в бою з німецькою частиною односельчани звернулися до Василя, щоб він став отаманом. Незабаром відділ самооборони переріс у полк гайдамаків Холодного Яру, який від лютого 1919 року активно виступив на підтримку Директорії. На початку квітня 1919 року полк підняв повстання «проти комуни та Совєтської влади за самостійність».
Василь Чучупак, головний отаман Холодного Яру, командир полку гайдамаків Холодного Яру воював проти білогвардійців під керівництвом повстанського комітету на чолі з Логвином Панченком.
Йому підпорядковувалися отамани Герасим Нестеренко-Орел, Трифон Гладченко, Михайло Мелашко, Сірко, Око, Чорний Ворон (Чорногузько), Мефодій Голик-Залізняк, Семен Вовк, Калюжний, Д. Канатенко, 1-й і 2-й Олександрійські полки.
У лютому 1920 року полк гайдамаків Холодного Яру співдіяв з Дієвою армією УНР, яка здійснювала Перший Зимовий похід. 
7 березня 1920 року командування Південно-Західного фронту видало розроблений особисто Й.Сталіним наказ, який передбачував наступ червоноармійських з'єднань на Дієву армію УНР, загони Чучупака й Коцура.
18 березня отамани Холодного Яру з'їхалися на нараду в лісничівку на хуторі Кресельці (зараз у складі села Мельники), що при дорозі з Мельників на Мотронин монастир, з метою визначити дату повстання проти Радянської влади. Саме тоді частини Червоної армії, виконуючи згаданий наказ, вийшли з лісу до Мельників і несподівано натрапили на загін Чучупака. Отаман був оточений біля хутора та застрелився, щоб не потрапити в полон. 
Похований він був у рідному селі. Могила його збережена і впорядкована.
28 жовтня 1995 року на місці останнього бою Василя Чучупака було поставлено перший меморіальний знак українським повстанцям Холодного Яру. А з квітня 1996-го в Мельники, колишню «столицю» Холодноярської держави, на могилу до Василя Чучупака з'їжджаються українці різних земель. 
Про нього згадує у своєму романі "Холодний Яр" письменник Юрій Горліс-Горський, а також Василь Шкляр у романі "Чорний Ворон. Залишенець".

середа, 11 березня 2020 р.

"Нескорені"

В ЦРБ імені Ф.Достоєвського відбулася зустріч із авторкою-упорядницею книжок #Нескорені_вони_були_першими, журналісткою Валентиною Розуменко.
У книжках - інтерв'ю із Героями, хто пройшов Іловайськ, Дебальцево, Донецький аеропорт ... Це реальні історії про те, як, буквально, ціною своїх кінцівок мужні українські воїни відстоювали нам Україну на Донбасі.
За словами авторки Валентини Розуменко, вона писала книжки, щоб показати, що "фізичні вади не обмежують людину". І хлопці без рук і ніг закохувалися самі, а дівчата в них, створювали сім'ї.
Історії кохання про Нескорених - це приклад жаги до життя й непереможного кохання.

вівторок, 10 березня 2020 р.

На честь загиблого учасника АТО Вячеслава Куцмая встановлять меморіальну дошку

На честь учасника антитерористичної операції Вячеслава Куцмая, який загинув на сході України, на фасаді будівлі середньої загальноосвітньої школи № 46 на вул. Миколи Василенка, 10 встановлять меморіальну дошку.
Облаштування пам’ятки передбачено розпорядженням КМДА № 371 з урахуванням протоколу засідання комісії з питань встановлення пам’ятних знаків в місті Києві та на підставі звернення громадської організації «Військово-патріотичне об’єднання УБД «Сармат».