Конотопська битва

Сьогодні, 29 червня 2021 року, виповнюється 362 роки з дня великої перемоги України над російським військом у Конотопській битві.

У битві під Конотопом війська гетьмана Івана Виговського за підтримки Кримського ханату та поляків 29 червня 1659 року завдали нищівної поразки московським військам Олексія Трубецького. Великі втрати московського армії відкривали козацькому війську шлях на Москву, проте антигетьманські чвари і розбрат в Україні завадили Виговському досягти успіху.

У 1659-му році, користуючись розбратом поміж українців, Росія йде в наступ. Протягом 70 днів 4 тисячі козаків боронили місто Конотоп. Загін волинського шляхтича, ніжинського полковника Григорія Гуляницького, який командував козацьким корпусом, добряче пошматував військо Олексія Трубецького, і змусив зупинитися князя в лісах довкола Конотопа.

Гетьман Іван Виговський протягом цього часу зумів зібрати військо, запросивши союзників поляків та кримських татар і 27 червня об’єднане військо пішло в наступ.

За таких обставин, вже за два дні, 30 тисячну армію відбірного московського війська козаки заманили в пастку. Під час бойових дій командування ворожої армії було знищено, а решта царського війська протягом трьох днів вигнано геть з України в бік Москви.

У Конотопській битві Україна відстояла своє право на власний національний розвиток. Раніше 1648 року гетьман Богдан Хмельницький уклав новий союз – передусім військовий із Кримським ханством. Так утворився елітний кінний підрозділ Української козацької армії.

Зазнавши поразки під Конотопом, Москва почала готуватись до оборони. За царським указом «люди всіх чинів» були мобілізовані на земляні роботи, до столиці почали стікатись навколишні жителі, а патріарх Нікон переселився до Клязинського монастиря у Тверській землі. Воєвода Шереметьєв у Києві опинився в оточенні й Данило Виговський знову взяв місто в облогу. Татари практично безперешкодно спустошували південні окраїни Московського царства, здійснюючи рейди аж до Воронежа.

Проте скористатись зі сприятливої воєнно-політичної ситуації Івану Виговському не вдалось. У серпні проти нього виступив його близький соратник переяславський полковник Тиміш Цецюра і ніжинський Василь Золотаренко, у вересні – учасник Конотопської битви полковник Іван Богун та вінницький Іван Сірко, спустошливі рейди якого по татарських землях змусили повернутись у Крим війська Мехмеда Ґерая. Заколотників підтримали Ромни, Гадяч, Лохвиця і Полтава. На скликаній в урочищі Маслові Став на Росаві (нині Маслівка Миронівського району Київської області) козацькій раді Виговський наказав зачитати Гадяцький договір, щоб довести переваги союзу з Річчю Посполитою, однак розуміння не знайшов – у зчиненій бійці були вбиті три його близькі соратники, а сам гетьман врятувався втечею.

Обраний гетьманом Юрій Хмельницький надії повсталих не виправдав. Можливо був занадто молодим і недосвідченим. Березневі статті свого батька відстояти не зумів, і вже у жовтні під тиском Олексія Трубецького, який повернувся з військом у Гетьманщину, підписав Переяславські статті. За якими Україна повернулася під зверхність Московського царства із жорстко обмеженим статусом автономії.

Конотопська битва для військових звитяг України має велике значення. З огляду на це 11 липня 2015 року було встановлено в Конотопі пам'ятний знак Конотопської битви.

Джерело: https://www.jnsm.com.ua/h/0708Q

День кримськотатарського прапора та 30-річчя з дати відродження Курултаю кримськотатарського народу

День вшанування кримськотатарського національного прапора відзначається щороку 26 червня.

Етнічний прапор корінного народу Криму вперше було затверджено І Курултаєм кримських татар у 1917 році, що проходив у Бахчисараї.

Прапор кримськотатарського народу являє собою полотнище небесно-блакитного кольору з символом влади – тамгою золотистого кольору, розташованою в лівому верхньому кутку біля древка. Характерною особливістю прапора є його пропорції, відношення ширини до його довжини – 1:2, і вони суворо дотримуються протягом останніх двох десятиліть. Символіка «Про національний прапор і національний гімн кримськотатарського народу» була затверджена на другому Курултаї кримськотатарського народу, що проходив 30 червня 1991 року.

Блакитне полотнище і золота тамга були вибрані не випадково. Небесно-блакитний колір у тюркських народів – це синонім чистоти і свободи, чесності і вірності, бездоганності і сили, а єдиний колір блакитного тла пов'язують із бажанням єдності народу, миру та благополуччя.

Родовий знак тамга була в Криму у кожного знатного роду, де кожне покоління мало свою власну тамгу. Як правило, нащадок певного роду, запозичуючи тамгу свого предка, додавав до неї новий елемент.

День кримськотатарського прапору вперше було відзначено у 2010 році за ініціативи Кримського Молодіжного Центру та інших молодіжних організацій. А 29 серпня 2010 року на ІІІ сесії V Курултаю кримськотатарського народу було прийнято рішення відзначати День національного прапора 26 червня – у день відкриття ІІ Курултаю. Його мета – об'єднання народу і популяризація кримськотатарської символіки.

З моменту свого існування національний блакитний прапор кримськотатарського народу в різні часи піддавався репресіям. У 1929 році комуністична влада заборонила його використання проголосивши «буржуазно-націоналістичним», а у місцях депортації кримських татар після 1944 року зберігання прапору вважалося злочином проти радянської влади. Це призвело до того, що у 1970-1980 роках кримськотатарська молодь майже не знала свого прапору. І тільки за часів незалежної України з моменту повернення кримських татар на свою Батьківщину прапор разом зі своїм народом почав своє відродження.

За сучасних умов у анексованому Росією Криму прапор офіційно не заборонений, і підконтрольна Кремлю влада намагається довести світовій спільноті пропагандистське твердження про «рівність» народів у Криму. Водночас відкрите використання кримськотатарського прапору та іншої національної символіки піддаються тиску і репресіям.

Джерело: https://slovenia.mfa.gov.ua/news/den-krimskotatarskogo-prapora

Інформація щодо надання послуг внутрішньо переміщеним особам з Автономної Республіки Крим та м. Севастополя в червні 2021 року

Кількість запланованих та проведених публічних заходів, що стосуються тематики тимчасово окупованого Криму - 11. З них:

• Засідання жіночого клубу "Лада", членами якого є ВПО - 2 заняття (бібліотека №13)
• Віртуальна гра "Найкрасивіші курорти Кримського півострова" (бібліотека імені І.Світличного)
• "Крим у житті і творчості українських письменників". Відеодобірка уривків із творів українських письменників про Крим та фотографії півострова (бібліотека імені О.Довженка)
• Вікторина "Крим: що ми знаємо з історичного минулого" (БСЧ імені О.Гончара)
• Інформування до Дня кримськотатарського прапора "Небесно-блакитне полотнище - символ чистоти і свободи, єдності і миру" (бібліотека імені М.Реріха)
• Інформування "Віолета Кукуруза. "Мій коханий Крим" (бібліотека імені О.Новікова-Прибоя)
• Вікторина "Крим - перлина України" (бібліотека імені М.Бажана)
• Інформування до Дня кримськотатарського прапора та 30-річчя з дати відродження Курултаю кримськотатарського народу" (ЦРБ імені Ф.Достоєвського)
• Книжково-ілюстративна виставка "Знамено Криму! Ти майориш на всю Україну!" (бібліотека №13)
• Інформування "Повернення кримськотатарського народу на батьківщину" (ЦРБ імені Ф.Достоєвського)

Повернення кримськотатарського народу на Батьківщину

Кримські татари були серед народів СРСР, які останніми отримали дозвіл повернутися додому (О.Клименко середа 18 травня 2016, «Українська правда»).

Повернення кримських татар на свою Батьківщину до Криму стало можливим у час горбачовської Перебудови. Цей процес почав набирати сили у 1988 – 1989 роках. Серед переселенців були нащадки депортованих у 1944 році, або ті, хто ще в дитячому віці пережив виселення. Більшість депортованих проживала у спец поселеннях в Узбекистані (78%). За часів першого секретаря М. Хрущова режимні умови в спецпоселеннях було скасовано, проте звинувачення з кримських татар щодо державної зради кремлівська влада не зняла. Протягом 50 – 60-тих років кримські татари боролись за повернення до Криму, але тільки на початку 90-х у 1989 році отримали повне право повернутися на батьківщину.

За 4 роки більша половина всіх кримських татар (понад 250 тис.) повернулася на свою рідну землю, що позитивно вплинуло на приріст населення України на початку 1990-х років. Для представлення інтересів кримськотатарського народу перед владою та в іноземних організаціях у 1991 році було створено постійно діючий представницький орган – Меджліс кримськотатарського народу. До його складу входить 33 члени. На початку 2014 року в Криму діяло 230 місцевих і регіональних меджлісів, кількість членів яких становила близько 2,5 тис. осіб.

З отриманням української незалежності повернення кримських татар на історичну батьківщину стало справою України. Президент, Леонід Кравчук 7 грудня 1991 р. заявив, що для повернення кримських татар повинно бути створено підходящі умови, зокрема тому, що за чисельністю вони становили меншість серед населення півострову. Президент не бачив доцільним перетворення територіальної Автономної республіки Крим у національно-територіальну автономію.

Такою половинчастою позицією скористалися проросійські еліти, які взяли контроль у територіальній АРК. Їх підтримувала російська більшість населення. Республіканська влада Криму підтримувана проросійською більшістю пробувала тиснути на Київ і заявила про бажання зблизитися з Російською Федерацією. Такі драматичні події досягли піку в лютому – жовтні 1994 року, коли Ю. Мєшков займав посаду президента АРК. Завдяки суперечкам між кримським президентом і головою ВР АРК Центральній українській владі, яка діяла досить жорстко, вдалося усунути Ю. Мєшкова від влади і скасувати на півострові Інститут президентства.

Коли виникали подібні ситуації кримські татари завжди виступали і виступають одностайними прихильниками єдиної України. Це стало особливо актуальним під час тимчасової окупації Криму Росією.

Джерело: https://mtt.in.ua/ist-ukr_1991-2010_povernennya-krymskyh.../

День кримськотатарського прапора

26 червня 2021 року в Україні відзначатиметься День кримськотатарського прапора, датою якого обраний перший день роботи першої сесії Курултаю кримськотатарського народу ІІ скликання.

Як відомо, 26 червня 1991 року розпочала свою роботу Перша сесія Курултаю кримськотатарського народу ІІ скликання. По суті, відбулося відродження Курултаю кримськотатарського народу як його національного інституту після більш ніж 73-річної вимушеної перерви.

Отже 26 червня 2021 року відзначатимемо ще й 30 років з дати відродження Курултаю кримськотатарського народу.

У рамках відзначення Дня кримськотатарського прапора 26 червня ц.р. в місті Києві плануються урочисті заходи. Зокрема, Меджлісом кримськотатарського народу у взаємодії з рядом кримськотатарських громадських організацій у Києві підготована програма заходів, яка передбачає: 

• 17:30-18:30 - автопробіг вулицями Києва. Початок автопробігу - Міжнародний виставковий центр, завершення автопробігу - Майдан Незалежності.
• 18:30-19:00 - Урочиста хода - винесення великого кримськотатарського прапора. Початок ходи - вул. Хрещатик, 29/1. Завершення ходи - Майдан Незалежності.
• 17:30-19:00 - конкурс дитячого малюнка "Мій прапор" (організатор: ГО "Кримська Родина"). Місце проведення - Майдан Незалежності.
• 19:00-20:00 - мітинг, присвячений Дню кримськотатарського прапора. 

Заходи Бібліотек Солом'янки до Дня кримськотатарського прапора:

• 23 червня - віртуальна вікторина "Крим: що ми знаємо з історичного минулого" (БСЧ імені О.Гончара)
• 24 червня, 13:00 - інформування "Небесно-блакитне полотнище - символ чистоти і свободи, єдності і миру" (бібліотека імені М.Реріха)
• 24 червня - інформування "Віолета Кукуруза. "Мій коханий Крим" ( бібліотека імені О.Новікова-Прибоя)
• 24 червня - Вікторина "Крим - перлина України" (бібліотека імені М.Бажана)
• 24 червня, 13:30 - інформування "Золото на блакиті" (бібліотека №11)
• 24 червня - інформування "День кримськотатарського прапора та 30-річчя з дати відродження Курултаю кримськотатарського народу" (ЦРБ імені Ф.Достоєвського)
• 25 червня, 14:00 - книжково-ілюстративна виставка "Знамено Криму! Ти майориш на всю Україну!" (бібліотека №13)

Цікаві факти із життя провідника ОУН – Євгена Коновальця

Євген Коновалець народився 14 червня 1891 року в родині учителів поблизу Львова у селі Зашків. Навчався у народній школі, потім у гімназії, студіював у Львівському університеті (правничий факультет). Вивчаючи юридичні дисципліни, пройшов ще й повний курс історії України під керівництвом професора Михайла Грушевського.

Багато чоловіків родини Євгена Коновальця обрали шлях священиків. Його дідусь був парохом у Зашкові, двоє дядьків – у Страдчі та Малехові.

З дитинства у Коновальця проявлявся непохитний вольовий характер із надзвичайно великим відчуттям справедливості. Пригадуючи один випадок, за часів навчання у гімназії друг Євгена міг залишитися на другий рік через оцінки з математики. Завдяки вольовій непохитності Коновальця він домігся від професора, щоб той дозволив його товаришу перескласти предмет, сам же і допоміг другові підготуватися, адже добре знав математику.

На початку Першої світової війни був мобілізований до війська. В червні 1915-го, під час боїв на Маківці, потрапив до російського полону, і до початку 1916-го перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кінця 1916-го – у таборі в Царицині. Серед полонених-українців, під час Лютневої революції в Росії, розгорнув разом із галицькими старшинами широку організаційну і пропагандистську роботу.

Коновалець не був професійним військовим, адже не мав військового вишколу, але це не завадило йому стати полковником Армії УНР. Його модель командування, коли очолював Січових Стрільців, полягала в тому, що він дозволив своїм начальникам штабів, оперативних відділів приймати рішення, які потім схвалював, або не схвалював, або узгоджував з вищим керівництвом.

Дехто з істориків по сьогоднішній день вважають, що втрата міста Львова стала початком кінця. Адже Січові Стрільці на чолі із полковником Коновальцем залишились у Києві, щоб виступити на боці Директорії проти гетьмана Скоропадського, а не поїхали захищати Львів від поляків.

Євген Коновалець, який на початку категорично засуджував Гетьманат Скоропадського згодом, оцінивши ситуацію наполягав на пошуку компромісу в ім’я України. Його пропозиція полягала в тому, щоб замість створення опозиції до політики гетьмана, всім українським патріотам потрібно було йти у державний апарат і крок за крок усували звідти всіх росіян, ворогів української незалежності.

Полковник Коновалець окрім військового таланту був ще й талановитим дипломатом. Увесь час від заснування УВО (Українська Військова Організація) і до своєї смерті він провів за кордоном, пересуваючись Європою з литовським паспортом у кишені. Видатний провідник ОУН намагався налагодити відносини з іноземними організаціями, зокрема з Лігою Націй, німцями, японцями та іншими. До речі, відносини з Німеччиною він налагодив ще у 1923-му році, до того як через 13 років до влади прийшли фашистські нацисти.

«У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії», – говорив провідник ОУН та УВО Євген Коновалець.

Його життя – приклад безкомпромісної боротьби де він до останнього подиху був вірний обраній меті, якого не зупиняли ні війни, ні полон, ні еміграція.

13 червня - День звільнення Маріуполя

13 червня 2014 року, на світанку українські силові структури почали успішну операцію зі звільнення Маріуполя, в якій був задіяний спецпідрозділ МВС «Азов», підрозділи Національної гвардії України і «Дніпро-1».

Маріуполь як великий промисловий центр та портове місто відігравав особливу стратегічну роль в реалізації путінського проєкту «Новоросія». Також це вихід до Азовського моря – пряме морське сполучення з анексованим Кримом, а перспектива захоплення півдня Донецької, Запорізької та Херсонської областей відкривала шлях до Криму суходолом.

Тому з березня 2014 року Маріуполь входив до переліку міст, де розгорнулися події «Російської весни». У квітні місто опинилося під контролем сепаратистів, яким вдалося захопити приміщення міської ради та інших державних органів.

14 квітня 2014 року українська влада розпочала Антитерористичну операцію з метою повернення під свій контроль захоплених бойовиками міст сходу України. Колона 72-ї бригади 9 травня зруйнувала барикади, які сепаратисти поставили у місті, й увірвалася до Маріуполя. Проросійські бойовики чинили збройний опір, напавши на управління МВС та інші об’єкти силових відомств. Місто палало, почалися масовані обстріли житлових кварталів, деякі жителі міста кидалися під колеса військової техніки ЗСУ. Для уникнення ескалації конфлікту та щоб не допустити великої кількості жертв серед місцевого населення штаб АТО 10 травня ухвалив рішення про тимчасове виведення бійців Національної гвардії з міста.

Більше ніж місяць Маріуполь був під контролем російських окупаційних сил.

Жителі міста до сьогодні з жахом згадують беззаконня та бандитизм, які їм довелося пережити за період окупації.

Операція по звільненню Маріуполя розпочалася на світанку 13 червня, в якій брали участь штурмові групи бійців загону «Азов», дві роти батальйону «Дніпро-1», бійці 79-ї окремої аеромобільної бригади, 1-ша бригада Національної гвардії.

Після бойового штурму, який тривав декілька годин, було ліквідовано ключові опорні точки бойовиків, знищено їхню техніку, відновлено контроль над усіма захопленими спорудами, зокрема будівлею міської ради.

Силам АТО протистояло до сотні бойовиків. За день до операції з Маріуполя втекла банда «Чечена», одного з лідерів терористів. За підсумком спецоперації було ліквідовано кілька терористів та затримано кілька десятків злочинців.

Після звільнення Маріуполя бійці «Азову» провели «Широкинську операцію», завдяки якій лінію фронту вдалося відсунути від мирного українського міста та убезпечити мешканців Маріуполя від постійних обстрілів російських найманців.

Нині Маріуполь живе своїм мирним життям, як і більшість українських міст. Два роки тому він увійшов у число шести міст із найнижчим рівнем злочинності.

Уперше урочисто День звільнення Маріуполя від проросійських терористів було відзначено на державному рівні 13 червня 2016 року, на другу річницю звільнення міста.

Книги про війну АТО/ООС: читати чи відкласти на потім?

У межах просвітницького проєкту "Перечитати війну" на вшанування подвигу українських вояків укотре згадуємо події російсько-української війни, відображені в книжках учасників бойових дій, волонтерів, журналістів та простих очевидців.

На сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки у facebook відбулася онлайн-зустріч із Ганною Скоріною, незалежною дослідницею книг про російсько-українську війну, блогеркою, авторкою проєкту #Книги_про_війну "Книги про війну АТО/ООС: читати чи відкласти на потім?"

7 років тому, протягом червня–липня 2014 року українське військо, що складалось із регулярної армії та добровольчих загонів, зупинило просування російської окупації та звільнило від бойовиків частину захоплених територій Донеччини та Луганщини. Звільнення розпочалося 3 червня 2014 року. До цієї дати і приурочено серію зустрічей на тему російсько-української війни.

Тема війни на Донбасі болюча та викликає багато суперечок. Так само і книжки про неї. Хтось не готовий читати про АТО, бо «не витримує психіка». Комусь важко, бо «як пости у соцмережах ці тексти — норм, але до літератури їм далеко». Інші вважають, що такі книжки — скоріше інструмент реабілітації для бійців, які пройшли всі кола пекла. Про російсько-українську війну пишуть не тільки військові, а й журналісти та письменники. Література про війну - це література фактажу, вона заснована на реальних подіях, на власному досвіді. І цим вона цікава й цінна.

З чого почалася цікавість Ганни Скоріної до книжок про війну? Що дало поштовх для цього? Як вона це робить? Які результати її важливих досліджень? Які прогалини є в українському літературознавстві щодо книг про війну? Які має розвиватися література такого напрямку і що для цього треба зробити?

Детальніше дивіться у відео

Оборона ДАПу. Битва, що змінила хід війни

На вшанування пам’яті про полеглих українських воїнів-оборонців Донецького аеропорту Центральна бібліотека Солом'янки організувала онлайн-зустріч із безпосереднім учасником тих подій В’ячеславом Зайцевим.

26 травня 2014 року розпочалися бої за Донецький аеропорт, що тривали 242 дні. Бої за Донецький аеропорт, особливо у вересні 2014 — січні 2015 року, стали одними з найзапекліших у сучасній російсько-українській війні. Оборона ДАПу — символ героїчного спротиву простих громадян України — наших батьків, братів, синів і друзів, значно більшим силам східного агресора.

Боєць 79-ї аеромобільної бригади В'ячеслав Зайцев (позивний «Хортиця») розповів про свою участь у війні, про свій бойовий шлях, про поранення та нагороди, про страшні втрати на війні, про справжні цінності, які переосмислюються, коли проходиш крізь пекло війни, про цінність мирного життя, за яке воювали й воюють наші хлопці.

Як потрапив В.Зайцев на війну? Які цінності на війні і в мирному житті? Чим вони різняться? Що відбувалося в Донецькому аеропорту у вересні 2014 — січні 2015 року? Чому за цей об'єкт точилася запекла боротьба не на життя, а на смерть? Що було найважче навіть для справжніх і сильних чоловіків?

По-чоловічому стримано В.Зайцев розповів про оборону Донецького аеропорту. На його глибоке переконання, початок оборони ДАПу в цій війні був поворотним пунктом, а сама оборона переломною. Ця битва змінила хід війни.

Запис етеру