пʼятниця, 26 листопада 2021 р.

Заходи бібліотек Солом’янки щодо відновлення і збереження національної пам’яті про події Української революції 1917-1921 років в ІІ півріччі 2021 року

Історичний хронограф «Видатні діячі Української революції 1917-1921 рр», БСЧ імені О.Гончара:
  • «Керівник Західноукраїнської Народної Республіки Євген Петрушевич», серпень
  • Перегляд літератури «Михайло Грушевський – перший президент в історії незалежної Української держави», вересень
  • Інформування «Олена Павлівна Отт-Скоропадська, молодша дочка гетьмана Павла Скоропадського», 6 липня, ЦРБ імені Ф.Достоєвського
Інформування «Володимир Чехівський, український громадсько-політичний діяч, голова Ради Міністрів УНР», 19 липня, ЦРБ імені Ф.Достоєвського

Перегляд літератури «В його серці жила Україна. Володимир Винниченко», 28 липня, бібліотека імені М.Реріха

Інформування «Гетьман України Павло Скоропадський затвердив закон про створення фонду Національної бібліотеки Української держави», 2 серпня, ЦРБ імені Ф.Достоєвського

Зустріч-дискусія «Пам'ять як складова національної гідності» за участі волонтера, автора і виконавця пісень В’ячеслава Купрієнка та співака і композитора Ігоря Якубовського, 26 серпня, ЦРБ імені Ф.Достоєвського

Інформування «Ярослава Бандера, українська політична діячка, керівник жіночої мережі і юнацтва ОУН», 14 вересня, ЦРБ імені Ф.Достоєвського

Книжкова виставка «Грушевський - духовний вождь українства», 28 вересня, бібліотека №11

Інформування «Михайло Грушевський, видатний український історик, політичний діяч, письменник, голова УЦР», 29 вересня, ЦРБ імені Ф.Достоєвського

Інформування до дня народження Петра Болбочана, українського військового діяча, полковника Армії УНР, 5 жовтня, ЦРБ імені Ф.Достоєвського

Урок історії «100 років боротьби», 10 жовтня, бібліотека імені М.Бажана

«Урок історії: у чому помилка українців?» - фахова розмова за участі співробітників наукового центру воєнної історії Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, 3 листопада, ЦРБ імені Ф.Достоєвського

Інформування «Григорій Косинка, український письменник Розстріляного відродження, учасник Перших визвольних змагань», 29 листопада, ЦРБ імені Ф.Достоєвського

Історична лоція «Українська революція. Погляд через віки», листопад, бібліотека імені В.Нестайка

Перегляди літератури «Крізь бурю та сніг. Перший Зимовий похід Армії УНР», 4-5 грудня, ЦРБ імені Ф.Достоєвського

Інформування «Михайло Омелянович-Павленко: генерал-легенда», 8 грудня, ЦРБ імені Ф.Достоєвського

середа, 3 листопада 2021 р.

Заходи бібліотек Солом'янки щодо відновлення і збереження національної пам’яті про події Української революції 1917-1921 років в ІІІ кварталі 2021 року

Історичний хронограф «Видатні діячі Української революції 1917-1921 рр» (БСЧ імені О.Гончара):
  • «Керівник Західноукраїнської Народної Республіки Євген Петрушевич» - серпень
  • Перегляд літератури «Михайло Грушевський – перший президент в історії незалежної Української держави» - вересень
Інформування «Олена Павлівна Отт-Скоропадська, молодша дочка гетьмана Павла Скоропадського» - 6 липня 2021 року, ЦРБ імені Ф.Достоєвського

Інформування «Володимир Чехівський, український громадсько-політичний діяч, голова Ради Міністрів УНР» - 19 липня 2021 року, ЦРБ імені Ф.Достоєвського

Перегляд літератури «В його серці жила Україна. Володимир Винниченко» - 28 липня 2021 року, бібліотека імені М.Реріха

Інформування «Гетьман України Павло Скоропадський затвердив закон про створення фонду Національної бібліотеки Української держави» - 2 серпня 2021 року, ЦРБ імені Ф.Достоєвського

Зустріч-дискусія «Пам'ять як складова національної гідності» за участі волонтера, автора і виконавця пісень В’ячеслава Купрієнка та співака і композитора Ігоря Якубовського - 26 серпня 2021 року, ЦРБ імені Ф.Достоєвського

Інформування «Ярослава Бандера, українська політична діячка, керівник жіночої мережі і юнацтва ОУН» - 14 вересня, ЦРБ імені Ф.Достоєвського

Книжкова виставка «Грушевський - духовний вождь українства» - 28 вересня, бібліотека №11

Інформування «Михайло Грушевський, видатний український історик, політичний діяч, письменник, голова УЦР» - 29 вересня, ЦРБ імені Ф.Достоєвського

пʼятниця, 29 жовтня 2021 р.

28 жовтня 1944 року: звільнення України від фашистів

28 жовтня 1944 року - звільнення України від фашистів.
Свято, яке відзначається в Україні щорічно 28 жовтня, в день остаточного вигнання військ нацистської Німеччини та її союзників під час Другої світової війни за межі сучасної території України.
Свято встановлене відповідно до Указу Президента України Віктора Ющенка від 20 жовтня 2009 року з метою всенародного відзначення визволення України від фашистських загарбників, вшанування героїчного подвигу і жертовності Українського народу у Другій світовій війні.
Урочистості приурочено до річниці повного витіснення угорських та німецьких військ із найзахіднішого регіону теперішньої України — Закарпаття, яке відбулося 28 жовтня 1944 року в результаті здійснення радянськими з'єднаннями Четвертого та Першого Українських фронтів Східно-Карпатської наступальної операції.
Визволення України почалося під час Сталінградської битви (листопад 1942 - лютий 1943), яка поклала початок корінному перелому у війні на користь СРСР.
Перші населені пункти України в східному Донбасі були звільнені в грудні 1942 року.
Масове ж визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня - 23 серпня 1943 р.). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків.
Розвиваючи успіх, радянські війська у вересні 1943 року вийшли до Дніпра. У вересні-жовтні 1943 року розгорнулася героїчна битва за Дніпро, на якому німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони ("Східний вал"). Кульмінацією битви за Дніпро було визволення Києва від окупантів. Сталін, ігноруючи реальне співвідношення сил, наказав будь-якою ціною звільнити Київ до "Великого Жовтня".
Ціною величезних людських втрат радянські війська звільнили місто 6 листопада 1943 року. За визволення столиці України понад 1000 солдат і офіцерів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
У 1944 році радянське командування силами чотирьох Українських фронтів здійснило серію наступальних операцій, остаточно визволивши територію України:
  • Житомирсько-Бердичівська операція (грудень 1943 - січень 1944 рр.)
  • Корсунь-Шевченківська операція (січень-лютий 1944 рр.)
  • Рівненсько-Луцька операція (січень-лютий 1944 рр.)
  • Криворізька операція (січень-лютий 1944 рр.)
  • Наступ на півдні. Визволення Одеси, Миколаєва (березень-квітень 1944 рр.)
  • Визволення Криму (квітень-травень 1944 рр.)
  • Львівсько-Сандомирська операція (липень-серпень 1944 рр.)
  • 27 липня 1944 р. звільнено Львів
  • Східно-Карпатська операція (вересень-жовтень 1944 рр.)
  • Наступ радянських військ (1943-1944 рр.)
28 жовтня 1944 року територія України була остаточно визволена від загарбників.
У ході визвольних операцій 1944 року на Україні загинуло понад 3,5 млн. воїнів! Неоціненну допомогу воїнам надавали радянські партизани і підпільники, місцеве населення, працівники тилу. Активні дії проти німецьких окупантів вели загони УПА. Коли ж лінія фронту наблизилась до районів дислокування частин УПА, командування віддало наказ не втручатись у бойові дії і вживати заходів для збереження і зміцнення своїх сил.
  • 8 травня 1945 року німецько-радянська війна завершилася капітуляцією Німеччини.
  • 2 вересня 1945 pоку капітуляцією Японії завершилася Друга світова війна.
Вклад України в перемогу над Німеччиною та її союзниками був величезний.
Українці в роки Другої світової війни билися проти гітлерівської Німеччини і її союзників у складі Радянської армії, антинацистського руху Опору (на території України і окупованих країн Європи), у складі американської, канадської армій, австралійських частин.
У збройній боротьбі проти ворога брало участь понад 6 млн. українців. Кожен третій із них загинув на фронті, кожен другий із тих, що залишилися в живих, став інвалідом.
Серед військового керівництва СРСР було немало українців. Найбільш відомі із них - А.Єременко, С.Тимошенко, Р.Малиновський, І.Черняховський, П.Рибалко, К.Москаленко та інші. З 15 фронтів, які діяли в період радянсько-німецької війни, більше половини очолювалися маршалами і генералами - українцями за походженням.
Великий внесок у перемогу зробили працівники тилу, вчені, медики, діячі літератури і мистецтва.
Людські втрати України у війні склали понад 10 млн. військових і цивільних осіб.
Матеріальні втрати України досягли 1,5 трильйонів крб. Було зруйновано: 714 міст і містечок, 28 тис. сіл, 16 150 промислових підприємств, 18 тис, медичних закладів, 33 тис. закладів освіти...
Зазнавши в роки Другої світової війни величезних людських і матеріальних втрат, Україна зробила неоціненний внесок у перемогу над фашистською Німеччиною і її союзниками.

Бій за гору Комарницька та гору Ключ

28 жовтня 1914 року Українські січові стрільці здобули перемогу над російською армією в бою на горі Ключ під містом Сколе.
Гора Ключ у жовтні 1914 року стала місцем де точилися криваві бої між Українськими Січовими Стрільцями та московським військом. Дивізія Січових стрільців вела стрімкий наступ до підніжжя Українських Карпат, а метою москалів було намагання швидко оточити та знищити 55-у австро-угорську дивізію у складі якої воювали відділи українських січових стрільців.
Через відсутність достатніх сил для успішної оборони, командування дивізії вирішило, що найкраще в даній ситуації буде відступити, стабілізувавши фронт по лінії Бескидів. А також важливим завданням було відновлення контролю над горою Комарницькою та горою Ключ, що не давало шансу повного оточення з боку російської армії. Здобуття гори Ключ було доручено стрілецькій сотні Володимира Сроковського.
Січові Стрільці розпочали наступ 28 жовтня. Після посиленого обстрілу ворожих позицій стрілецькі загони пішли в атаку. Московські війська від розгубленості розділилися на дві частини, одна із яких відступала, а інша, полишивши окопи і виставивши вперед багнети, пішла стрільцям на зустріч. Учасник того бою так описував перебіг подій: «Стрільців щораз меншає. Одні поранені, інші вбиті. Нарешті головний приступ. Усі вцілілі швидко біжать уперед. Москалі подалися назад… одначе не всі це роблять. Багато москалів вискочило з окопів та наставило багнети проти нас; але стрільці в одну мить [прикладами гвинтівок] потрощили їм голови… Земля, червона від крові, густо вкрилася московськими трупами. Нарешті ми взяли московські окопи».
Результатом бою 28 жовтня було взяття стратегічно важливих висот. При цьому тринадцять стрільців загинули, а чотирнадцять отримали поранення, серед яких і командант сотні Володимир Сроковський. Через рік, навесні 1915-го року він помер від отриманих важких ран. Варто зауважити, що під час бою за Ключ частина стрільців була озброєна однозарядними гвинтівками системи Верндля, знятими з озброєння австрійської армії ще в 1888 році. Лише за кілька тижнів до цього, в середині жовтня 1914 року, січове стрілецтво по суті отримало своє перше бойове хрещення.

Джерело:

четвер, 28 жовтня 2021 р.

Інформація щодо надання послуг внутрішньо переміщеним особам з Автономної Республіки Крим та м. Севастополя в жовтні 2021 року

Кількість запланованих та проведених публічних заходів, що стосуються тематики тимчасово окупованого Криму - 9:
  • Заняття жіночого клубу «Лада», членами якого є ВПО (бібліотека №13) - 2 заняття
  • Засідання краєзнавчого клубу «Моя Україна», членами якого є ВПО (бібліотека №13)
  • Інформування «Про громадські організації» (БСЧ імені О.Гончара)
  • Інформаційний перегляд «Для ВПО: інформація» (БСЧ імені О.Гончара)
  • Тематична викладка «Крим: культура» (бібліотека імені О.Новікова-Прибоя)
  • Музичні п’ятихвилинки «Кримська музика» (БСЧ імені О.Гончара)
  • «Амет-Хан Султан» - інформаційна довідка про національного героя кримськотатарського народу, льотчика-випробувача, учасника кримськотатарського національного руху, двічі Героя Радянського Союзу Амет-хан Султана (БСЧ імені О.Гончара)
  • Літературна дегустація «Смачні страви: кухня Криму» (БСЧ імені О.Гончара)

середа, 6 жовтня 2021 р.

Життєва доля полковника армії УНР Петра Болбочана

Коротка інформація про життєву долю полковника армії УНР Петра Болбочана

5 жовтня 1883 року у селі Ярівка на Чернівеччині народився Петро Болбочан, полковник Армії УНР. Його батько був священиком. Навчався спочатку у духовній семінарії, а потім закінчив Чугуївське юнкерське училище. Учасник Першої світової війни як офіцер 38-го Тобольського полку, нагороджений кількома орденами.
Коли розпочалася Українська революція 1917-1921 років, займався організацією українських військових частин. 22 листопада 1917-го очолив сформований із добровольців Південно-Західного фронту російської армії 1-й Український Республіканський полк. Оскільки солдатський комітет перебував під контролем більшовиків, полк роззброїли, а казарми підірвали і розстріляли гарматами.
У 1918-му сформував Республіканський курінь, який потім був реорганізований у 2-й Запорізький піший курінь. Це було одне із найбільш боєздатних з’єднань Армії УНР. «Запорожці» Петра Болбочана відіграли ключову роль у звільненні Києва в лютому 1918-го та під час визволення від більшовиків Лівобережжя та Південно-Східної України. Вони блискуче провели Кримську операцію у квітні 1918-го. Він користувався величезним авторитетом серед своїх бійців, а більшовики обіцяли за його голову винагороду 50 тисяч золотих рублів.
Петро Болбочан стояв на чітких державницьких позиціях, і мріяв про сильну боєздатну армію. В одному із військових наказів наголошував: «ніяких совєтів робочих депутатів, монархічних організацій… я не допущу. Підкреслюю, що ми боремося за самостійну демократичну Українську Республіку, а не за єдину Росію, якою б вона не була – монархічна чи большевицька».
«В житті був дуже скромний, без тіні манії величності…, – згадував сотник Б. Монкевич. – Він ніколи не підвищував голосу, нікого не розносив і не робив нікому нагани, як це роблять більшість строєних начальників. Вистачало одного погляду Болбочана, щоб людина розуміла, чого він бажає і чи задоволений він чи ні».
З грудня 1918-го був командувачем Лівобережної групи Армії УНР, але після відступу з Лівобережжя його було знято з командування Запорозьким корпусом. Потім декілька днів провів під арештом, а згодом кілька місяців – під наглядом місцевої влади у Станіславові (Івано-Франківськ). Із гострою критикою виступав проти політики уряду та його міністрів.
9 червня 1919-го у Проскурові (нині Хмельницький) зробив невдалу спробу захопити командування корпусом, після чого його заарештували і засудили до страти за підозрою у намірах здійснити державний переворот, а саме усунути від влади Головного отамана Симона Петлюру.
Попри численні звернення до Симона Петлюри з проханням про помилування його все ж розстріляли 28 червня 1919-го на станції Балин на Хмельниччині. Слідство продовжувалося і після страти, але не знайшло ніяких підтверджень державної зради та підготовки заколоту.
У трагічній долі Петра Болбочана, який став жертвою політичних інтриг і наклепницької кампанії, відбилася вся неоднозначність і трагічність тогочасного державотворчого процесу та військового будівництва.

понеділок, 4 жовтня 2021 р.

Інформація щодо надання послуг внутрішньо переміщеним особам з Автономної Республіки Крим та м. Севастополя у вересні 2021 року

Кількість запланованих та проведених публічних заходів, що стосуються тематики тимчасово окупованого Криму - 9. З них:

 

пʼятниця, 1 жовтня 2021 р.

Хотинській битві, одній із найбільших битв XVII століття, 400 років

Хотинська битва стала однією з найбільших битв XVII століття. 28 вересня вiдбулась вирiшальна битва цієї вiйни. З боку Турецької Порти відбувались постійні загрози Речі Посполитій, і усій Європі. Спроба поляків допомогти Молдові у боротьбі з османами закінчилась крахом.
У боях пiд Цецорою 8 – 11 вересня 1620 року польське військо зазнало поразки. Багато жовнiрiв i козакiв загинуло, серед яких Михайло Хмельницький, коронний гетьман Жолкевський. Богдан Хмельницький, польний гетьман Станiслав Конецпольський, магнати Микола Потоцький, Ян Тишкевич та інші потрапили в полон.
Рiч Посполита, втративши вiйсько, опинилась безборонною перед потужним противником. Татарськi орди розпорошившись по Подiллю i Галичинi, дiйшли до Львова i Перемишля, грабуючи населення та руйнуючи мiста i села. На захист України піднялась Запорозька Сiч. Частина запорожцiв рушила на Подiлля, дiйшла до кордонiв Молдавiї, завдала низку поразок невеликим татарським загонам i захопила Бiлгород. Ще частина козакiв вирушили у похiд на Кримське узбережжя й зруйнували 15 татарських мiстечок. Своїми дiями запорожцi змушували татар покидати українські землі.
Тим часом турецький султан Осман II, мобiлiзувавши свої вiйська, вирушив у квiтнi на Рiч Посполиту. Запорозька Сiч у відповідь турецькому султану активувала воєннi дiї на морi. На початку червня козацька флотилiя знаходилась навпроти гирла Днiстра. Козаки, обійшовши турецький флот, спалили мiстечко Ахiоль, а потiм на 16-ти чайках подались до Стамбула, завдавши чимало клопоту Османам.
У червні на козацькій раді, яка розглядала питання про участь запорожцiв у вiйнi, козацька старшина вирішила припинили міжусобні суперечки i заради майбутнього подати у важку годину Польщі руку допомоги.
Після важких нерівних боїв козаків з татарами козацька рада знову обирає гетьманом Петра Сагайдачного, який протягом тижня, вiдбиваючись вiд татар, вчасно привiв козакiв до польського табору. Першого вересня союзники з’єднались, а наступного дня пiд Хотин зi своєю армiєю пiдiйшов i турецький султан.
Сили противникiв були дуже нерiвними. За різними даними, Турецька армiя налiчувала від двохсот до п'ятисот тисяч осiб, а чисельнiсть польської і української армiй не перевищувала 75 тисяч вояків. Із них 35 тисяч становила польська армія, а 40 тисяч українська. На озброєннi у козаків було 20 мiдних i 2 залiзнi гармати з великим запасом пороху i ядер. Першi удари були спрямовані турецьким султаном на запорожцiв. Його ідея – розбити ще неукрiплений табiр козакiв, а потiм знищити i ослабити польське вiйсько. Запорожцi витримали ворожий наступ і надвечiр перейшли в контратаку, глибоко вклинившись у лави противника i вiдкинувшии його на вихiднi позицiї. Козаки захопили великi трофеї, знищили тисячу ворожих воякiв i захопили 12 польових гармат та 32 прапори.
Турки З вересня безуспiшно штурмували козацькi укрiплення, в ходi яких втратили до 20 тисяч осiб. Наступного дня турецька армiя п’ять годин атакувала позицiї козакiв i частково полякiв. Вся турецька артилерiя вiдкрила по козацькому табору нищiвний вогонь, але козаки влучним вогнем вiдбили всi атаки, а потiм при пiдтримцi польського Русанiвського загону змусили противника вiдступити. Турки тоді втратили 40 тисяч воїнiв.
Наступного дня противники ховали загиблих. На свiтанку 7 вересня 150 турецьких гармат вiдкрили нищiвний вогонь по козацькому табору. Вночі вісім тисяч козакiв на чолi із Сагайдачним увiрвались до табору туркiв i вщент спустошили його.
28 вересня 1621 року вiдбулась вирiшальна битва Хотинської війни, у якiй брали участь всi сили воюючих сторiн. Надвечiр Сагайдачний зi своїм військом перейшов у наступ, за ним Любомирський з поляками i спiльними силами вiдкинули противника. Султан Осман II був змушений 9 жовтня 1621 року укласти з представниками Речі Посполитої Хотинський мир. Перемога під Хотином врятувала Західну Європу від вторгнення турків. Проте сам Сагайдачний від отриманих ран під Хотином помер. 
Джерело: Луцька міська рада: офіційний сайт

Літературні джерела у ЦРБ імені Ф. Достоєвського:
  • Хотинська війна, 1621 / Г. Грабянка, С. Величко, Й. Мюллер, М. Аркс, О. Єфименко, М. Грушевський, Д. Яворницький, В. Голобуцький, М. Алекберлі; Передмова П. Толочка; Вступ. ст. та наук. упоряд. С.Загреби. Київ: Центр пам’яткознавства Академії наук України та Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, 1991.
Посилання: https://cutt.ly/EWvkGW2

четвер, 23 вересня 2021 р.

Онлайн- платформа «Червона точка пам’яті»

Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» запустив онлайн-платформу «Червона точка пам’яті», яка стане інструментом для збереження, вивчення, дослідження історії періоду Другої світової війни та Голокосту.
Платформа доступна за посиланням. Вона створена як помічник учителям історії та пропонує нову методику викладання шкільного предмета, інтерактивну та цікаву для учнів. Платформу та методичні матеріали для роботи з її освітніми проєктами схвалено Міністерством освіти і науки України.
Основою проєктів на платформі «Червона точка пам’яті» є учнівський краудсорсинг. Участь у них засновано на дослідницькому підході – роботі з першоджерелами.
Уже зараз у режимі реального часу школярі разом із вчителями документують локальну та регіональну історію Другої світової війни та Голокосту, використовуючи власні смартфони. Записують спогади очевидців, оцифровують музейні експонати й артефакти з домашніх архівів, шукають інформацію про місцеві пам’ятники жертвам Голокосту.
Усі записані свідчення й оцифровані пам’ятки додаються на платформу та стають червоними точками на карті, які складаються в спільну єдину історію.
Основний принцип роботи школяра з платформою – вивчення через емпатію. На відміну від традиційного підходу, робота з платформою забезпечує переживання досвіду історичних подій завдяки зануренню в історію своєї сім’ї та, як наслідок, емпатії, як відчували події тих часів близькі та родичі дитини.
Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» прагне сприяти формуванню суспільства, у якому неможливе повторення трагедії, подібної до Голокосту, а також закликає учителів залучати учнів до роботи з платформою та збагачувати уроки історії проєктними, дослідницькими методами.

Джерело: МОН

понеділок, 6 вересня 2021 р.

Правопис, який вкрадено в українського народу

УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОПИС 1928 (харківський правопис, правопис Голоскевича, "скрипниківка") — правопис української мови, складений та унормований впродовж 1925—28 років, затверджений наркомом освіти УСРР М.Скрипником 6 вересня 1928 року.
Як свідчить Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 2 (Васильєв В.Ю./ Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2019. - 842 с..), на українських землях у складі Російської імперії до 1917 року НЕ БУЛО усталених правописних норм. Існували окремі правописні та граматичні системи й правила, створені літераторами та науковцями, яких дотримувалися письменники, редактори та видавці. Ситуація змінилася в умовах розпаду імперії та Української революції 1917—1921.
Українська Центральна Рада видала 17 січня 1918 "Головні правила українського правопису", а УАН (нині Національна академія наук України) впродовж 1919—20 років не раз ухвалювала "Головніші правила українського правопису" (оприлюднені 1921 року під назвою "Найголовніші правила українського правопису").
Цей "Український правопис 1921" отримав статус ПЕРШОГО УКРАЇНСЬКОГО АКАДЕМІЧНОГО ПРАВОПИСУ. Упродовж кількох років потому було проведено велику роботу з унормування української літературної мови, наукової термінології, словників. Процеси українізації посилили потребу подальшої роботи над правописом. 1925 року була організована держкомісія на чолі з наркомом освіти УСРР О.Шумським для впорядкування правопису, до якої ввійшли 25 науковців і компартійно-радянських працівників. Упродовж 1925—26 років комісія готувала проект правопису, який оприлюднили для обговорення у квітні 1926 року.
Його розглянула Всеукраїнська правописна конференція (26 травня — 6 червня 1927 року), у роботі якої брали участь до 75 осіб з УСРР (серед них — 5 академіків, 28 професорів лінгвістики й філології, 8 учителів, 7 журналістів і 8 письменників) та фахівці Наукового товариства імені Шевченка. Президія державної комісії зредагувала пропозиції, що лунали на конференції. 4 вересня 1928 року РНК УСРР затвердила Український правопис, норми якого стали обов’язковими у вживанні.
31 березня 1929 року новий правопис прийняла ВУАН, а 29 травня 1929 року — НТШ у Львові. Основні положення правопису викладені в книзі О.Синявського "Норми української літературної мови", а 1929 року Г.Голоскевич видав "Український правописний словник" (близько 40 тис. слів, погоджених із правописом). Цей правопис увібрав усе те, що закріпила українська мовна традиція у писемних джерелах і в усному мовленні, відбитому в народній творчості, з додержанням двох найвагоміших писемних традицій — наддніпрянської (великоукраїнської) та галицької (західноукраїнської).
1933 року, у ході боротьби з "українським буржуазним націоналізмом", оголосили, що український правопис 1928 року був скерований на нібито штучний відрив української мови від російської. Норми правопису переглянули (він діяв до 18 листопада 1933 року), наблизили їх до російської мови (цей процес зафіксували у правописах 1945 та 1969 років), проте він вживався в Західній Україні, а значна частина української діаспори дотримується його донині.
Скасування правопису 1928 року було складовою державної політики нищення українства, отже, ці події збігалися з Голодомором 1932—1933 років в УСРР.

вівторок, 17 серпня 2021 р.

Зборівська битва

16 серпня 1649 року перемогою козацького війська завершилася Зборівська битва, яка відбулася в ході Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. 
Битва відбулася неподалік Зборова між об´єднаним військом козаків й татар проти польської армії. Саме тут Богдан Хмельницький із союзниками-татарами зустрів 30-тисячне польське військо короля Яна ІІ Казимира, яке йшло на підмогу обложеним у Збаражі полякам. Атакувавши противника під час переправи через річку Стрипа з двох боків, Хмельницький змусив їх відступити й отаборитися. 
Вранці козаки увірвалися в табір і оточили Яна ІІ Казимира та готові були примусити його здатися. Але у вирішальний момент очільник татарського війська хан Іслам-Гірей ІІІ відмовився воювати і почав схиляти козаків до сепаратних переговорів, погрожуючи перейти на бік поляків. 
Укладений 18 серпня в таких умовах Зборівський договір не відповідав духу перемог, яке демонструвало військо Богдана Хмельницького, і не задовольнив на українців, ні поляків. Польська шляхта та духовенство втрачали величезну частку свого впливу в Україні, а козаки цілком слушно вважали, що втратили можливість розгромити ворога та остаточно визволитись з під гніту Речі Посполитої. Величезне козацьке військо мало бути розпущеним і зменшитись до 40 тисяч реєстровців. Всі ж, хто не потрапив до реєстру, мали знову йти у панську неволю. 
Водночас Зборівський договір заклав юридичні підвалини Української козацької держави — Гетьманщини, яка проіснувала в тій чи іншій формі до 1783 року, коли був скасований полково-сотенний устрій на Лівобережжі. 

Джерело: Інститут національної пам´яті

неділя, 15 серпня 2021 р.

Про ліквідацію Запорізькоії Січі як козацької автономії

У серпні 1775 року відбулася ліквідація Запорізької Січі — насильницьке знищення російськими військами українського козацького утворення — Підпільненської Січі, та остаточна ліквідація Запорізької Січі як козацької автономії. Унаслідок цього Військо Зопорозьке Низове припинило своє існування. 

Ось як це було. 
1762 року на імператорський престол зійшла Катерина ІІ, плани якої не передбачали ані існування козацької держави Гетьманщини, ні козацьких вольностей, ні Запорізької Січі. 1764 року було ліквідовано Гетьманщини, а ще через рік — полково-сотенний устрій на Слобожанщині й останнім оплотом української свободи залишалася Запорозька Січ. 
1774 року, по закінченні Російсько-турецької війни, яку Москві допомогли виграти запорожці, козаки стали непотрібні. 
23 квітня 1775 року на раді при імператорському дворі було прийнято рішення про ліквідацію Січі, а на початку червня 1775 року російські війська (10 піхотних і 13 донських козацьких полків, 8 полків регулярної кінноти, посиленої 20 гусарськими і 17 пікінерськими ескадронами) під командуванням російського генерала Петра Текелія раптово оточили Січ. У той час на Запоріжжі перебувало лише декілька тисяч запорожців, решта після завершення війни роз´їхалась по паланках і зимівниках. Опір кількох тисяч оточених запорожців був марним, а прорив інших козацьких військ до оточеної Січі був майже неможливим: майже вся козацька старшина на той час перебувала на Січі, а козаки, що не були в оточенні, залишилися без командування. На Січі зібралася рада на чолі з кошовим отаманом Петром Калнишевським, яка зрештою вирішила не проливати християнської крові та не провокувати царської помсти козацьким родинам і добровільно склала зброю перед московитами. 
Петро Текелій оголосив імператорський указ про ліквідацію Запорозької Січі. 16 червня 1775 року російським військом було повністю зруйновано Січ, а все майно та козацькі архіви було вивезено до Петербурга. Козацьку старшину та кошового отамана Петра Калнишевського звинуватили у зраді та засудили до каторги. У знищенні Січі активну участь узяли донські козаки, які згодом, на початку 1790-х потрапили в жорстку опалу й велика частина яких була переселена у віддалені регіони Росії. 
І лише 14 серпня 1775 року імператриця Катерина ІІ видала спеціальний маніфест, який офіційно сповіщав про причини ліквідації Січі. У цьому документі козацько-лицарська Січ зображувалася як «кубло пияк та розбишак», які жили в неуцтві та заважали царизму вести торгові та культурні зв´язки з сусідами. Про пролиту козацьку кров за царську Росію в ньому не було ні слова. 
Наслідки не забарилися. Незадовго до руйнування Січі козацький флот був переведений на Дунай. Османський султан виділив козакам під Задунайську Січ острів святого Юрія з Сулинським і Георгіївським гирлами Дунаю та видав клейноди. Частина запорожців склали основу Полтавського та Херсонського полків. Організація й швидке зміцнення Задунайської Січі викликало все більші симпатії в українського населення і унеможливлювало участь у війні українців на стороні Росії. 
Руйнація Запорізької Січі та утворення непідконтрольної Петербургу Задунайської Січі призвели до того, що південно-західні кордони Російської імперії виявилися безборонними. 
Спроба утримати козаків від еміграції за Дунай та на Забужжя не дала результатів. Тоді Катерина ІІ 5 травня 1779 року і 27 квітня 1780 року видала маніфести з проханням до козаків повернутися у рідний край, обіцяючи дати кожному з них землю і службу. Ці заклики також не дали результатів, і Задунайська Січ з перервами та численними переїздами з місця на місце проіснувала до 1828 року. 

За матеріалами Вікіпедії

Книжки з цієї тематики можна взяти до прочитання у бібліотеці на Освіти, 14-а

четвер, 29 липня 2021 р.

Інформація щодо надання послуг внутрішньо переміщеним особам з Автономної Республіки Крим та м. Севастополя в липня 2021 року

Кількість запланованих та проведених публічних заходів, що стосуються тематики тимчасово окупованого Криму - 13. З них:
  • Засідання жіночого клубу "Лада", членами якого є ВПО - 2 заняття (бібліотека №13)
  • Письмові інформаційні довідки (4): "Отримання внутрішньо переміщеними особами статусу безробітного"; "Адреси кризових центрів: Київ"; "Кредити на житло для внуnрішньо переміщених осіб"; "Про ГО "Донбас SOS" (БСЧ імені О.Гончара)
  • Презентація інформаційного куточка "ВПО: корисна інформація" (БСЧ імені О.Гончара)
  • Цикл літературних онлайн-читань "Казки народів Криму": "Дурний Вовчисько", "Про хлопчика, який розумів мову птахів", "Про мудрого віслюка", "Селянин і шайтан" (БСЧ імені О.Гончара)
  • Інформаційний репортаж "Крим - українська земля" (БСЧ імені О.Гончара)

пʼятниця, 23 липня 2021 р.

22 липня 2014 року Сєвєродонецьк був звільнений від російських банд

22 липня минуло сім років з часу звільнення Сєвєродонецька від терористів ЛНР.
Ця подія для багатьох жителів міста стала справжнім історичним і знаковим моментом. Український народ висловив свою незгоду і наполіг на продовженні руху до імплементації загальнолюдських цінностей. Кремлівські маріонетки злякалися, деякі з них почали тікати, а інші активно підтримали терористичну агресію, що виникла з боку Московії в момент цих важких історичних випробувань для України.
Одна із мешканок Сєвєродонецька Тетяна Белянская пригадує про події тих часів. Під час окупації вона знаходилась у місті, виходила на роботу в свою кав'ярню «АртИшок» – не знімала прапор України з кав'ярні і пригадує прикмету.
«У мене тут висів білборд – на одній стороні був Мозговий – його обличчя, а на іншій стороні – прапор «ЛНР». Клеїли дуже швидко, мабуть, вночі. Дивлюся, їдучи на роботу, одна смужка від прапора відпала. Я кажу дівчатам – напевно, коли повністю відпаде – нас звільнять. Через деякий час друга смужка відпала. Я йду 21 липня на роботу, був дощ, дивлюся – останній клаптик вже валяється в траві. Я кажу – все, нас точно будуть звільняти».
Тоді ж у мережі з'явилося відео, як з Рубіжного йде танк в бік міста, але було не ясно – чи то в Лисичанськ, чи то в Сєвєродонецьк. Радість була неймовірна після відео. «Я не знаю, що я відчула, якийсь божевільний стан. Я вийшла на вулицю – там перші машини, їдуть бобіки, автобуси, всі брудні, в пилюці, прапори висять українські. Я почала кричати, махати, плакати», – зазначає Тетяна, вона і дотепер плаче, згадуючи ці події. «Ми йшли пішки, кому могли – повідомляли дорогою. Вже стояли вояки, їм вручали хліб-сіль. Вони стояли замучені та розгублені. Але у них не було розслабленості, вони стояли в бойовій стійці намагаючись швидше виїхати. Весь мітинг зайняв близько 15 хвилин. Я пам'ятаю – бабусі-дідусі прибігли, хто сигарети пропонував бійцям, хто гроші, хто шоколадку. Вони відмовлялися», – каже Тетяна.
Заступник губернатора Ольга Лішік розповіла, що весь час, поки місто було окупованим, не їхала звідти. «Я так виходила сама на проспект, дивлюся – і нікого немає. Взагалі нікого, порожньо. Люди масово виїжджали із міста, – 500 чоловік, а то й по тисячу в день. Їхали до Москви у Краснодар, до родичів і поверталися, коли вже було все спокійно. Тобто вони цього не бачили», – зазначила Лішік. Життя в окупації у неї викликало три почуття: страх, невідомість і відчуття віртуальної реальності, як у комп'ютерній грі. «Я думала, що ніколи більше не одягну вишиванку, тому що мене просто вб'ють за це. Коли відбулося звільнення – люди почали по-справжньому усвідомлено сприймати свою символіку, дорожити нею».
На її думку, при звільненні спрацювала і тактика переговорів, і силова тактика.
«Коли Сєвєродонецьк звільнили, мені подзвонили і сказали – пішли, зараз будуть вивішувати Український прапор на будівлю місцевого ДК. Ми зібралися, у мами День народження якраз, я кажу – «Мамо, підемо подивимось, як будуть вішати наш прапор».
За її словами, це було вже після обіду 22 липня.
«…З шостої ранку були дуже сильні бої і вибухи. За Чистим озером вибухало все, скло тремтіло на вікнах, і десь о 13.00 все припинилося. Гриміло десь по околицях, але сказали, що вже все закінчилось. Як прикмета війни – рація «Зело». Напевно, у всіх вона стояла. Кожен перемовлявся і всі слухали цих сепаратистів, щоб розуміти хоча б – що у них на думці. Спочатку була тиша повна потім вони почали говорити «Не може бути», почуття розчарування у них, істерика, паніка і потім тиша. Всі зрозуміли, що це не просто так».
Із 22 вересня місто стало тимчасовим адміністративним центром Луганської області.

четвер, 8 липня 2021 р.

План заходів бібліотек ЦБС Солом’янського району м. Києва із вшанування у 2021 році пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України

1

20-29 серпня

Загальносистемна декада патріотизму «Ти на коліна не стала! Героям твоїм слава!»

Всі бібліотеки

2

20 серпня, 14:00

Відеопрезентація «Герої серцями палають яскраво»

Бібліотека імені О.Довженка

3

25-29 серпня

Територія пам’яті (виставка) «Війна. Родина. Україна»

Бібліотека «Солом’янська»

4

26-29 серпня

«Дати. Події. Люди» - цикл інформаційних повідомлень (висвітлення в блогах бібліотек та сторінках в соцмережах прикладів героїзму воїнів)

Всі бібліотеки ЦБС

5

26 серпня, 11:00

Патріотичні відеочитання «Тобі, Україно моя, і перший мій подих, і подих останній тобі»

Бібліотека №13

6

26 серпня, 13:00

Викладка літератури «За синєє небо, за жовте колосся»

Бібліотека №11

7

26 серпня, 16:00

Зустріч-дискусія «Пам’ять як складова національної гідності»

ЦРБ імені Ф.Достоєвського

8

26 серпня

Книжково-ілюстративна виставка «Мужність. Честь. Сила. Відвага»

Бібліотека імені Є.Гуцала

9

26 серпня

Інформування «Пам'ятаймо про всіх, хто віддав своє життя за свободу і незалежність України»

Бібліотека №15

10

27 серпня

Відеопрезентація меморіального куточка «Час вибрав їх…»

Бібліотека №13

11

27 серпня, 12:00

Відеоогляд «Гуснуть душі, наче зорі срібні»

БСЧ імені М.Лермонтова

12

27 серпня, 12:00

Відеопрезентація «Вони - солдати, що кладуть життя заради нас і мирного світання»

Бібліотека «Преображенська»

13

28 серпня, 12:00-13:00

Інформаційно-просвітницька акція серед жителів мікрорайону  (роздача інформаційних листівок) «Сонях – символ життя, відданого за Україну»

Бібліотека імені І. Багряного

14

29 серпня

Книжкова виставка «Не скорені війною»

Бібліотека імені М.Реріха

15

29 серпня

Відеоінформування «Іловайськ»

Бібліотека імені М.Бажана

16

29 серпня

Книжково-ілюстративна виставка «Герої завжди поміж нас»

Бібліотека імені І.Світличного

17

29 серпня

Героїко-патріотична виставка «Україна - більше за життя»

Бібліотека імені В.Нестайка