Олександр Кобиляков. "Наш дім - це наша Україна"

В літературно-мистецькій вітальні бібліотеки імені М. Реріха відбулася презентація першої збірки патріотичної поезії «Наш дім – це наша Україна» Олександра КОБИЛЯКОВА. Поет, винахідник, громадський діяч, за фахом пожежник, Олександр від початку війни за незалежність України займається волонтерською діяльністю, його винахід - турнікети (джгути) для зупинки кровотечі «Укроспас» врятували життя багатьох воїнів зони АТО.

Події, які почали відбуватися наприкінці 2013 року в нашій державі надихнули до написання поетичного твору «Наш дім – це наша Україна». 

На презентацію завітали друзі, шанувальники творчості Олександра та читачі нашої бібліотеки.

Я молюся за тебе, солдате

Валентина Попелюшка

Я не жінка тобі і не мати,

І не рідна сестра чи дочка,

Та молюся за тебе, солдате,

При запалених в серці свічках.

Кожне слово розтопленим воском

Розтікається, душу пече,

І до тебе летить відголоском,

Оберегом, щитом і плащем.

Ой, тяжка нам судилась година,

Чашу болю п'ємо не одну...

Ти тепер - моя рідна людина,

Бо й за мене пішов на війну.

Одягнув маскувальне зелене,

У минуле нема вороття.

За моїх діточок і за мене

Ти готовий віддати життя.

Що я можу натомість віддати,

Щоб відчув - ми і справді рідня?

Як сестра, як дружина, як мати

Я за тебе молюся щодня. 

А чи треба країні сьогодні поети?...

Я ніколи в житті не стріляв з кулемета,
Я - гранату повік не тримав у руці...
А чи треба країні сьогодні поети,
Коли понад усе їй потрібні бійці?
Закрутило мій край у страшній круговерті,
Де щодня у людей відбирають життя,
Знов замішано світ на стражданнях і смерті.
А у мене думки про безцінність буття!
Всюди - чорна брехня, всюди підлість і зрада.
Хтось у пекло іде, хтось до раю летить...
Чи портібні сьогодні пісенні рулади,
Що змивають з душі всю жорстокість за мить?!
Знову я умиваюсь сльозами і кров'ю,
Відпускаю свій біль у думки і слова,
Я хотів би наповнити край мій любов'ю,
Поки струни тремтять і душа ще жива!
Я ніколи в житті не стріляв з кулемета,
Але я - на війні й, слава Богу, не вмер!
Хай здається, що вам не потрібні Поети,
Та вони, як ніколи, потрібні - тепер!