Пам’ять, яку не має права стерти час

28 липня Україна вшановує пам’ять захисників і захисниць України, учасників добровольчих формувань та цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули в полоні.

Цю дату обрано невипадково. У ніч із 28 на 29 липня 2022 року російські окупанти здійснили теракт у колонії в Оленівці, де утримували українських військовополонених. Серед загиблих були захисники Маріуполя - військовослужбовці, які після героїчної оборони «Азовсталі» за наказом командування вийшли з території підприємства та опинилися в російському полоні.

Оленівка стала одним із найболючіших символів російського терору проти українських полонених. За ґратами, без можливості захистити себе, були вбиті люди, які виконали свій військовий обов’язок і мали повернутися додому. Їхня загибель стала трагедією для родин, побратимів і всієї України.

Проте пам’ятний день 28 липня - це пам’ять не лише про Оленівку. Це день шани всім українським захисникам і захисницям, добровольцям та цивільним, яких росія стратила, закатувала або позбавила життя в полоні.

За кожним ім’ям - людська доля. Нездійснені плани, недописані листи, незавершені розмови, родини, які продовжують чекати. За кожною історією - вибір залишитися з Україною, захищати її, допомагати іншим, чинити опір окупації, навіть коли цей вибір вимагав найбільшої жертви.

Пам’ятати - означає не дозволити перетворити людей на безликі цифри. Означає знати їхні імена, говорити про їхнє життя, зберігати спогади та передавати правду наступним поколінням.

Пам’ять також має бути дією. Вона проявляється в підтримці родин загиблих і полонених, у допомозі тим, хто повернувся з неволі, у захисті правди про російські злочини та в готовності свідчити про них перед світом.

Росія намагалася зламати українців страхом, тортурами та смертю. Але не змогла знищити нашу гідність, нашу пам’ять і наше прагнення бути вільними.

Ми пам’ятаємо тих, кого вбили в полоні.

Ми шануємо тих, хто віддав життя за Україну.

Ми зберігаємо правду.

І ми не дозволимо забути.

Словом, піснею, зброєю: пам’яті Андрія Соснова

29 липня виповнюється два роки від дня загибелі Андрія Соснова.

Андрій Ілліч Соснов (01.08.1973–29.07.2024) - старший сержант 113-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, бард, поет, музикант, організатор культурного життя Донеччини, людина, для якої українськість була не декларацією, а способом життя.

Він народився і виріс у Макіївці. Саме там очолював Творче об’єднання «Мак’Київська Русь» та організовував бардівський фестиваль «Печена картопля». Писати вірші почав ще в дитячому садку, а з восьми років грав на гітарі. Навчався самостійно, виступав, писав музику та пісні. А вже у 40 років здобув професійну музичну освіту, закінчивши Донецьке училище культури за спеціальністю «гітара».

Андрій був людиною багатьох професій і талантів. Працював водієм тролейбуса, на взуттєвій фабриці, асфальтоукладачем, вантажником, будівельником, менеджером чайної компанії. Але, мабуть, найважливішою його справою завжди залишалася творчість - музика, поезія, спілкування з людьми та творення українського культурного простору.

У 2014 році Андрій брав участь у Донецькому Євромайдані. Після окупації та незаконного «референдуму» він залишив рідну Макіївку. Спочатку переїхав до Зугреса, а згодом - разом із братом-близнюком Ігорем та його нареченою - до Харкова. Пізніше оселився у Краснограді, який нині має назву Берестин, і працював у Будинку культури.

Він залишався українцем і творив українське навіть там, де це було складно й небезпечно.

24 лютого 2022 року Андрій був серед тих, хто хотів стати на захист України. 25 лютого він прийшов до ТЦК, але отримав відмову. Тоді приєднався до «Волонтерської ліги» в Харкові. А вже 6 березня таки склав військову присягу та став стрільцем 113-ї окремої бригади ТрО.

На початку березня 2024 року Андрій був поранений. За мужність у бою отримав відзнаку командира «За мужність в бою» III ступеня та відзнаку Міністерства оборони України «За поранення». Після лікування опанував спеціальність фахівця з хімічного захисту і повернувся до своєї бригади.

29 липня 2024 року Андрій загинув на Луганському напрямку. Він помер від отриманих поранень уже під час евакуації.

25 липня у читальній залі Центральної бібліотеки Солом’янки імені Григорія Сковороди відбулася літературно-музична зустріч пам’яті Андрія Соснова, організована Письменницьким клубом «Рівна-рівному».

Очільниця клубу Ганна Заворотна була особисто знайома з Андрієм. Тому ця зустріч стала розмовою про людину, яка залишила після себе пісні, вірші, оповідання, друзів, однодумців і пам’ять.

Про Андрія, його родину, творчість, Макіївку, українську Донеччину, вимушений виїзд і шлях до війська говорили через його тексти, музику та світлини з особистого архіву.

Андрій Соснов жив у час, коли українцям Донеччини доводилося щодня відстоювати право залишатися собою. Він робив це словом, піснею, культурою. А коли настав час — зі зброєю в руках.

Його життя - це історія людини, яка не відмовилася від свого коріння, не зрадила своїх переконань і до кінця залишалася вірною Україні.

Пам’ятаємо.

Слова мають значення: як правильно говорити про людей, звільнених із полону

Полон - це пережитий людиною досвід, а не її характеристика. Саме тому слова, якими ми говоримо про людей після звільнення, мають особливе значення.

Коректна комунікація допомагає зберегти людську гідність, не стигматизує та сприяє поверненню людини до повноцінного життя.

✅ Коректно говорити:

• захисники та захисниці, звільнені з полону;
• люди з досвідом полону;
• військовослужбовці, звільнені з полону;
• цивільні особи, звільнені з полону.

❌ Некоректно вживати:

«полонені» - коли йдеться про тих, хто вже повернувся;

«колишні полонені»;

«колишні бранці»;

«нещасні полонені»;

«люди, які пройшли катівні»;

«обмінний фонд».

Важливо пам’ятати: людина, яка повернулася з полону, - передусім людина. Її досвід не повинен ставати ярликом, який визначає її в очах суспільства.

Коректна комунікація - це прояв поваги, підтримки та людяності. Вона сприяє реінтеграції людей, звільнених із полону, і є важливою складовою безбар’єрного суспільства.

Більше про те, як спілкуватися з людьми, які мають досвід полону, можна дізнатися в інфобоксі платформи «Ти як?»

Практичні поради для рідних, друзів і всіх, хто хоче підтримати людину після повернення з полону, доступні в освітньому серіалі «Не нашкодь: підтримка після звільнення з полону» на платформі Дія.Освіта.

Пам’яті воїна, музиканта і поета

25 липня о 15:00 у Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорія Сковороди відбудеться вечір пам’яті Андрія Соснова - воїна, музиканта, поета, волонтера та керівника творчого об’єднання «Мак’Київська Русь».

Андрій Соснов (1973–2024) - молодший сержант 209-го батальйону 113-ї окремої бригади територіальної оборони. Від березня 2022 року він боронив Україну від російських загарбників.

За сумлінне виконання службових обов’язків, вірність військовій присязі, особисту мужність і самовідданість, виявлені під час відсічі збройної агресії, Андрій був нагороджений відзнакою командира 113-ї окремої бригади ТрО «За мужність в бою» III ступеня.

29 липня 2024 року Андрій Соснов помер від бойових поранень, отриманих біля Макіївки на Луганщині.

До роковин загибелі Захисника Письменницький клуб «Рівна - рівному» проведе літературно-музичну зустріч, присвячену його пам’яті.

Це буде вечір слова, музики й пам’яті - про людину, яка творила, допомагала, захищала Україну і віддала за неї життя.

Запрошуємо долучитися до зустрічі та разом вшанувати пам’ять нашого Захисника.

Українські миротворці: ті, хто оберігав мир у світі

15 липня Україна вшановує своїх миротворців – військовослужбовців, які в різні роки представляли нашу державу в міжнародних операціях із підтримання миру та безпеки.

Саме цього дня у 1992 році перші українські військові вирушили до Боснії і Герцеговини у складі миротворчої місії Організації Об'єднаних Націй. Відтоді понад 40 тисяч військовослужбовців виконували відповідальні завдання в різних куточках світу: на Балканах, Близькому Сході, в Африці, Центральній Азії та інших регіонах.

Українські миротворці охороняли цивільне населення, супроводжували гуманітарні вантажі, патрулювали зони розмежування, розміновували території, здійснювали авіаційні перевезення та рятувальні операції. Професіоналізм українських саперів, льотчиків і військовослужбовців неодноразово здобував високу оцінку міжнародних партнерів.

Проте миротворча служба ніколи не була безпечною. За роки участі України в міжнародних місіях десятки наших військових загинули під час виконання службових обов'язків. Серед найтрагічніших сторінок – загибель українських миротворців в Ефіопії у 2000 році та в Іраку у 2005 році. Їхні імена назавжди внесено до Книги пам'яті українських миротворців.

Після початку російської агресії у 2014 році багато колишніх миротворців стали на захист України. Досвід, набутий у міжнародних місіях, став надзвичайно цінним у боротьбі за свободу й незалежність нашої держави. Сьогодні українські воїни захищають не лише свою землю, а й принципи міжнародного права, миру та безпеки, які свого часу допомагали відстоювати в інших країнах.

День українських миротворців - це нагода подякувати всім, хто гідно представляв Україну під час міжнародних миротворчих місій, та вшанувати пам'ять тих, хто віддав життя, виконуючи свій військовий обов'язок. Їхня мужність, професіоналізм і відданість залишаються прикладом служіння людям, миру й Україні.

Пів року добрих справ: волонтерська ініціатива «В'яжемо для Перемоги» підбиває підсумки

У час, коли Україна продовжує боротьбу за свою свободу, волонтерство залишається однією з найважливіших опор суспільства. Уже кілька років у Центральній бібліотеці Солом'янки імені Григорія Сковороди щовівторка збираються небайдужі люди, щоб власними руками допомагати пораненим військовослужбовцям і тим, хто перебуває на лікуванні чи реабілітації.

За перше півріччя 2026 року учасники волонтерської ініціативи «В'яжемо для Перемоги» виготовили 544 адаптивні та реабілітаційні вироби. Серед них:

• 82 адаптивні шкарпетки
• 93 чохли для культі
• 203 зігрівальні пояси
• 164 піддупники
• 2 пари звичайних шкарпеток

Ці вироби були передані до військових шпиталів, евакуаційного потяга, а також українським захисникам, які виконують бойові завдання на Сумському, Харківському, Херсонському, Запорізькому та Дніпропетровському напрямках.

За кожною цифрою - людська історія. Це десятки зустрічей, сотні годин праці, тисячі метрів пряжі, взаємна підтримка, нові знайомства і спільне прагнення зробити бодай трохи легшим шлях тих, хто заплатив високу ціну за нашу свободу.

Особлива цінність ініціативи полягає в тому, що вона об'єднує людей різного віку й професій. Хтось в'яже вже багато років, а хтось уперше взяв до рук спиці саме тут. Але всіх об'єднує спільна мета - допомогти.

Щиро дякуємо нашим волонтеркам, благодійникам, усім, хто приносить пряжу, допомагає матеріалами, поширює інформацію або просто підтримує добрим словом. Саме завдяки цій небайдужості ініціатива продовжує жити й розвиватися.

Попереду - нові зустрічі, нові вироби та нові відправлення допомоги. 

Запрошуємо всіх охочих долучатися до волонтерської ініціативи «В'яжемо для Перемоги». Зустрічі відбуваються щовівторка о 14:00 у Центральній бібліотеці Солом'янки імені Григорія Сковороди на вулиці Освіти, 14а.

Разом ми можемо більше. Разом наближаємо Перемогу.

«Шити-Жити!»: пів року підтримки, що наближає одужання

Шість місяців турботи, взаємодопомоги та спільної праці - саме такими були перші шість місяців 2026 року для учасників волонтерського проєкту «Шити-Жити!».

Щотижня у Бібліотеках Солом'янки збираються люди, яких об'єднує спільна мета: допомогти українським військовим, які проходять лікування, реабілітацію або продовжують виконувати бойові завдання. Тут шиють адаптивний одяг, в'яжуть необхідні речі та вкладають у кожен виріб найцінніше - людське тепло й турботу.

Пів року в цифрах

За перше півріччя волонтери виготовили:

• 535 адаптивних трусів
• 134 адаптивні штани
• 20 адаптивних футболок
• 11 адаптивних регланів
• 16 звичайних футболок
• 8 спортивних штанів
• 6 в'язаних поясів
• 47 пар в'язаних шкарпеток
• 13 піддупників

Усього за шість місяців було створено 790 виробів, необхідних для поранених військовослужбовців.

Допомогу отримали стабілізаційні пункти Павлограда, військовослужбовці 155-ї окремої механізованої, 79-ї окремої десантно-штурмової, 25-ї окремої повітрянодесантної, 38-ї окремої бригади морської піхоти, шпиталі міста Києва, а також захисники, які виконують бойові завдання на Запорізькому та Миколаївському напрямках.

Значну частину адаптивного одягу передано до евакуаційного потяга разом із постільною білизною, м'якими іграшками, вологими серветками та смаколиками. Це ще раз підтверджує, що справжня допомога складається з безлічі маленьких, але надзвичайно важливих проявів турботи.

Кожен пошитий виріб полегшує життя пораненим військовим під час лікування та реабілітації. Адаптивний одяг допомагає швидше проходити медичні процедури, забезпечує комфорт і зручність людям, які переживають один із найважчих періодів свого життя.

Цей результат став можливим завдяки людям, які щотижня приходять до бібліотек, щоб шити, кроїти, в'язати, допомагати й підтримувати одне одного. Не менш важливою є допомога благодійників і донаторів, завдяки яким закуповуються тканини, фурнітура та інші необхідні матеріали. Кожен внесок перетворюється на реальну підтримку українських захисників.

Щиро дякуємо всім учасникам проєкту «Шити-Жити!», нашим партнерам, благодійникам і всім небайдужим людям. Саме завдяки вам сотні необхідних речей знаходять своїх адресатів, а українські військові відчувають, що за ними стоїть велика спільнота людей, які підтримують, чекають і вірять.

Разом ми допомагаємо відновлювати сили, повертаємо відчуття турботи й наближаємо нашу Перемогу!