вівторок, 17 серпня 2021 р.

Зборівська битва

16 серпня 1649 року перемогою козацького війська завершилася Зборівська битва, яка відбулася в ході Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. 
Битва відбулася неподалік Зборова між об´єднаним військом козаків й татар проти польської армії. Саме тут Богдан Хмельницький із союзниками-татарами зустрів 30-тисячне польське військо короля Яна ІІ Казимира, яке йшло на підмогу обложеним у Збаражі полякам. Атакувавши противника під час переправи через річку Стрипа з двох боків, Хмельницький змусив їх відступити й отаборитися. 
Вранці козаки увірвалися в табір і оточили Яна ІІ Казимира та готові були примусити його здатися. Але у вирішальний момент очільник татарського війська хан Іслам-Гірей ІІІ відмовився воювати і почав схиляти козаків до сепаратних переговорів, погрожуючи перейти на бік поляків. 
Укладений 18 серпня в таких умовах Зборівський договір не відповідав духу перемог, яке демонструвало військо Богдана Хмельницького, і не задовольнив на українців, ні поляків. Польська шляхта та духовенство втрачали величезну частку свого впливу в Україні, а козаки цілком слушно вважали, що втратили можливість розгромити ворога та остаточно визволитись з під гніту Речі Посполитої. Величезне козацьке військо мало бути розпущеним і зменшитись до 40 тисяч реєстровців. Всі ж, хто не потрапив до реєстру, мали знову йти у панську неволю. 
Водночас Зборівський договір заклав юридичні підвалини Української козацької держави — Гетьманщини, яка проіснувала в тій чи іншій формі до 1783 року, коли був скасований полково-сотенний устрій на Лівобережжі. 

Джерело: Інститут національної пам´яті

неділя, 15 серпня 2021 р.

Про ліквідацію Запорізькоії Січі як козацької автономії

У серпні 1775 року відбулася ліквідація Запорізької Січі — насильницьке знищення російськими військами українського козацького утворення — Підпільненської Січі, та остаточна ліквідація Запорізької Січі як козацької автономії. Унаслідок цього Військо Зопорозьке Низове припинило своє існування. 

Ось як це було. 
1762 року на імператорський престол зійшла Катерина ІІ, плани якої не передбачали ані існування козацької держави Гетьманщини, ні козацьких вольностей, ні Запорізької Січі. 1764 року було ліквідовано Гетьманщини, а ще через рік — полково-сотенний устрій на Слобожанщині й останнім оплотом української свободи залишалася Запорозька Січ. 
1774 року, по закінченні Російсько-турецької війни, яку Москві допомогли виграти запорожці, козаки стали непотрібні. 
23 квітня 1775 року на раді при імператорському дворі було прийнято рішення про ліквідацію Січі, а на початку червня 1775 року російські війська (10 піхотних і 13 донських козацьких полків, 8 полків регулярної кінноти, посиленої 20 гусарськими і 17 пікінерськими ескадронами) під командуванням російського генерала Петра Текелія раптово оточили Січ. У той час на Запоріжжі перебувало лише декілька тисяч запорожців, решта після завершення війни роз´їхалась по паланках і зимівниках. Опір кількох тисяч оточених запорожців був марним, а прорив інших козацьких військ до оточеної Січі був майже неможливим: майже вся козацька старшина на той час перебувала на Січі, а козаки, що не були в оточенні, залишилися без командування. На Січі зібралася рада на чолі з кошовим отаманом Петром Калнишевським, яка зрештою вирішила не проливати християнської крові та не провокувати царської помсти козацьким родинам і добровільно склала зброю перед московитами. 
Петро Текелій оголосив імператорський указ про ліквідацію Запорозької Січі. 16 червня 1775 року російським військом було повністю зруйновано Січ, а все майно та козацькі архіви було вивезено до Петербурга. Козацьку старшину та кошового отамана Петра Калнишевського звинуватили у зраді та засудили до каторги. У знищенні Січі активну участь узяли донські козаки, які згодом, на початку 1790-х потрапили в жорстку опалу й велика частина яких була переселена у віддалені регіони Росії. 
І лише 14 серпня 1775 року імператриця Катерина ІІ видала спеціальний маніфест, який офіційно сповіщав про причини ліквідації Січі. У цьому документі козацько-лицарська Січ зображувалася як «кубло пияк та розбишак», які жили в неуцтві та заважали царизму вести торгові та культурні зв´язки з сусідами. Про пролиту козацьку кров за царську Росію в ньому не було ні слова. 
Наслідки не забарилися. Незадовго до руйнування Січі козацький флот був переведений на Дунай. Османський султан виділив козакам під Задунайську Січ острів святого Юрія з Сулинським і Георгіївським гирлами Дунаю та видав клейноди. Частина запорожців склали основу Полтавського та Херсонського полків. Організація й швидке зміцнення Задунайської Січі викликало все більші симпатії в українського населення і унеможливлювало участь у війні українців на стороні Росії. 
Руйнація Запорізької Січі та утворення непідконтрольної Петербургу Задунайської Січі призвели до того, що південно-західні кордони Російської імперії виявилися безборонними. 
Спроба утримати козаків від еміграції за Дунай та на Забужжя не дала результатів. Тоді Катерина ІІ 5 травня 1779 року і 27 квітня 1780 року видала маніфести з проханням до козаків повернутися у рідний край, обіцяючи дати кожному з них землю і службу. Ці заклики також не дали результатів, і Задунайська Січ з перервами та численними переїздами з місця на місце проіснувала до 1828 року. 

За матеріалами Вікіпедії

Книжки з цієї тематики можна взяти до прочитання у бібліотеці на Освіти, 14-а