пʼятниця, 23 липня 2021 р.

22 липня 2014 року Сєвєродонецьк був звільнений від російських банд

22 липня минуло сім років з часу звільнення Сєвєродонецька від терористів ЛНР.
Ця подія для багатьох жителів міста стала справжнім історичним і знаковим моментом. Український народ висловив свою незгоду і наполіг на продовженні руху до імплементації загальнолюдських цінностей. Кремлівські маріонетки злякалися, деякі з них почали тікати, а інші активно підтримали терористичну агресію, що виникла з боку Московії в момент цих важких історичних випробувань для України.
Одна із мешканок Сєвєродонецька Тетяна Белянская пригадує про події тих часів. Під час окупації вона знаходилась у місті, виходила на роботу в свою кав'ярню «АртИшок» – не знімала прапор України з кав'ярні і пригадує прикмету.
«У мене тут висів білборд – на одній стороні був Мозговий – його обличчя, а на іншій стороні – прапор «ЛНР». Клеїли дуже швидко, мабуть, вночі. Дивлюся, їдучи на роботу, одна смужка від прапора відпала. Я кажу дівчатам – напевно, коли повністю відпаде – нас звільнять. Через деякий час друга смужка відпала. Я йду 21 липня на роботу, був дощ, дивлюся – останній клаптик вже валяється в траві. Я кажу – все, нас точно будуть звільняти».
Тоді ж у мережі з'явилося відео, як з Рубіжного йде танк в бік міста, але було не ясно – чи то в Лисичанськ, чи то в Сєвєродонецьк. Радість була неймовірна після відео. «Я не знаю, що я відчула, якийсь божевільний стан. Я вийшла на вулицю – там перші машини, їдуть бобіки, автобуси, всі брудні, в пилюці, прапори висять українські. Я почала кричати, махати, плакати», – зазначає Тетяна, вона і дотепер плаче, згадуючи ці події. «Ми йшли пішки, кому могли – повідомляли дорогою. Вже стояли вояки, їм вручали хліб-сіль. Вони стояли замучені та розгублені. Але у них не було розслабленості, вони стояли в бойовій стійці намагаючись швидше виїхати. Весь мітинг зайняв близько 15 хвилин. Я пам'ятаю – бабусі-дідусі прибігли, хто сигарети пропонував бійцям, хто гроші, хто шоколадку. Вони відмовлялися», – каже Тетяна.
Заступник губернатора Ольга Лішік розповіла, що весь час, поки місто було окупованим, не їхала звідти. «Я так виходила сама на проспект, дивлюся – і нікого немає. Взагалі нікого, порожньо. Люди масово виїжджали із міста, – 500 чоловік, а то й по тисячу в день. Їхали до Москви у Краснодар, до родичів і поверталися, коли вже було все спокійно. Тобто вони цього не бачили», – зазначила Лішік. Життя в окупації у неї викликало три почуття: страх, невідомість і відчуття віртуальної реальності, як у комп'ютерній грі. «Я думала, що ніколи більше не одягну вишиванку, тому що мене просто вб'ють за це. Коли відбулося звільнення – люди почали по-справжньому усвідомлено сприймати свою символіку, дорожити нею».
На її думку, при звільненні спрацювала і тактика переговорів, і силова тактика.
«Коли Сєвєродонецьк звільнили, мені подзвонили і сказали – пішли, зараз будуть вивішувати Український прапор на будівлю місцевого ДК. Ми зібралися, у мами День народження якраз, я кажу – «Мамо, підемо подивимось, як будуть вішати наш прапор».
За її словами, це було вже після обіду 22 липня.
«…З шостої ранку були дуже сильні бої і вибухи. За Чистим озером вибухало все, скло тремтіло на вікнах, і десь о 13.00 все припинилося. Гриміло десь по околицях, але сказали, що вже все закінчилось. Як прикмета війни – рація «Зело». Напевно, у всіх вона стояла. Кожен перемовлявся і всі слухали цих сепаратистів, щоб розуміти хоча б – що у них на думці. Спочатку була тиша повна потім вони почали говорити «Не може бути», почуття розчарування у них, істерика, паніка і потім тиша. Всі зрозуміли, що це не просто так».
Із 22 вересня місто стало тимчасовим адміністративним центром Луганської області.

Немає коментарів:

Дописати коментар