Онлайн- платформа «Червона точка пам’яті»

Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» запустив онлайн-платформу «Червона точка пам’яті», яка стане інструментом для збереження, вивчення, дослідження історії періоду Другої світової війни та Голокосту.

Платформа доступна за посиланням. Вона створена як помічник учителям історії та пропонує нову методику викладання шкільного предмета, інтерактивну та цікаву для учнів. Платформу та методичні матеріали для роботи з її освітніми проєктами схвалено Міністерством освіти і науки України.

Основою проєктів на платформі «Червона точка пам’яті» є учнівський краудсорсинг. Участь у них засновано на дослідницькому підході – роботі з першоджерелами.

Уже зараз у режимі реального часу школярі разом із вчителями документують локальну та регіональну історію Другої світової війни та Голокосту, використовуючи власні смартфони. Записують спогади очевидців, оцифровують музейні експонати й артефакти з домашніх архівів, шукають інформацію про місцеві пам’ятники жертвам Голокосту.

Усі записані свідчення й оцифровані пам’ятки додаються на платформу та стають червоними точками на карті, які складаються в спільну єдину історію.

Основний принцип роботи школяра з платформою – вивчення через емпатію. На відміну від традиційного підходу, робота з платформою забезпечує переживання досвіду історичних подій завдяки зануренню в історію своєї сім’ї та, як наслідок, емпатії, як відчували події тих часів близькі та родичі дитини.

Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» прагне сприяти формуванню суспільства, у якому неможливе повторення трагедії, подібної до Голокосту, а також закликає учителів залучати учнів до роботи з платформою та збагачувати уроки історії проєктними, дослідницькими методами.

Джерело: МОН

Правопис, який вкрадено в українського народу

УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОПИС 1928 (харківський правопис, правопис Голоскевича, "скрипниківка") — правопис української мови, складений та унормований впродовж 1925—28 років, затверджений наркомом освіти УСРР М.Скрипником 6 вересня 1928 року.

Як свідчить Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 2 (Васильєв В.Ю./ Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2019. - 842 с..), на українських землях у складі Російської імперії до 1917 року НЕ БУЛО усталених правописних норм. Існували окремі правописні та граматичні системи й правила, створені літераторами та науковцями, яких дотримувалися письменники, редактори та видавці. Ситуація змінилася в умовах розпаду імперії та Української революції 1917—1921.

Українська Центральна Рада видала 17 січня 1918 "Головні правила українського правопису", а УАН (нині Національна академія наук України) впродовж 1919—20 років не раз ухвалювала "Головніші правила українського правопису" (оприлюднені 1921 року під назвою "Найголовніші правила українського правопису").

Цей "Український правопис 1921" отримав статус ПЕРШОГО УКРАЇНСЬКОГО АКАДЕМІЧНОГО ПРАВОПИСУ. Упродовж кількох років потому було проведено велику роботу з унормування української літературної мови, наукової термінології, словників. Процеси українізації посилили потребу подальшої роботи над правописом. 1925 року була організована держкомісія на чолі з наркомом освіти УСРР О.Шумським для впорядкування правопису, до якої ввійшли 25 науковців і компартійно-радянських працівників. Упродовж 1925—26 років комісія готувала проект правопису, який оприлюднили для обговорення у квітні 1926 року.

Його розглянула Всеукраїнська правописна конференція (26 травня — 6 червня 1927 року), у роботі якої брали участь до 75 осіб з УСРР (серед них — 5 академіків, 28 професорів лінгвістики й філології, 8 учителів, 7 журналістів і 8 письменників) та фахівці Наукового товариства імені Шевченка. Президія державної комісії зредагувала пропозиції, що лунали на конференції. 4 вересня 1928 року РНК УСРР затвердила Український правопис, норми якого стали обов’язковими у вживанні.

31 березня 1929 року новий правопис прийняла ВУАН, а 29 травня 1929 року — НТШ у Львові. Основні положення правопису викладені в книзі О.Синявського "Норми української літературної мови", а 1929 року Г.Голоскевич видав "Український правописний словник" (близько 40 тис. слів, погоджених із правописом). Цей правопис увібрав усе те, що закріпила українська мовна традиція у писемних джерелах і в усному мовленні, відбитому в народній творчості, з додержанням двох найвагоміших писемних традицій — наддніпрянської (великоукраїнської) та галицької (західноукраїнської).

1933 року, у ході боротьби з "українським буржуазним націоналізмом", оголосили, що український правопис 1928 року був скерований на нібито штучний відрив української мови від російської. Норми правопису переглянули (він діяв до 18 листопада 1933 року), наблизили їх до російської мови (цей процес зафіксували у правописах 1945 та 1969 років), проте він вживався в Західній Україні, а значна частина української діаспори дотримується його донині.

Скасування правопису 1928 року було складовою державної політики нищення українства, отже, ці події збігалися з Голодомором 1932—1933 років в УСРР.