Імена, які не вдалося викреслити

19 серпня в Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорія Сковороди відбулася просвітницька зустріч «Імена, викреслені з афіш» - розмова про українських акторів, режисерів і театральних діячів, чиї імена радянський сталінський режим намагався стерти з історії української культури.

Про них говорила Олена Полідович, начальниця відділу науково-дослідної, науково-виставкової та фондової роботи Меморіального заповідника «Биківнянські могили» та кураторка однойменної виставки. Її розповідь була побудована на документах, архівних матеріалах і фотографіях - свідченнях епохи, у якій талант і любов до української культури могли стати підставою для переслідування.

Говорили про театральне життя України 1920–1930-х років - час надзвичайного творчого піднесення, пошуку нових форм і появи яскравих мистецьких колективів. Про «Березіль» Леся Курбаса, Театр імені Франка, «Молодий театр», київські, харківські та одеські театри опери й балету, театри музкомедії, Харківський єврейський театр, Державний польський театр УРСР, Маріупольський грецький театр та театр «Руська бесіда» в Галичині.

За цим розмаїттям назв - ціла культурна Україна, яка прагнула розвиватися, говорити власним голосом і творити сучасне національне мистецтво.

Саме тому особливо важливо розуміти, що сталося далі.

1920-ті роки стали часом культурного піднесення, але водночас - періодом, коли радянська влада дедалі активніше встановлювала контроль над мистецтвом. Тиск посилювався, свобода творчості звужувалася, а проти митців фабрикувалися кримінальні справи. Великий терор 1937–1938 років не виник раптово - йому передували роки переслідувань, арештів, заборон і систематичного знищення української інтелігенції.

Окрема сторінка цієї історії - Лесь Курбас, видатний український режисер, актор, реформатор театру та засновник «Березоля». Його заарештували 1933 року, засудили за сфабрикованою справою, а 3 листопада 1937 року розстріляли в урочищі Сандармох. Разом із ним радянська система намагалася знищити ціле покоління українських митців.

Багато з них були розстріляні, загинули в таборах або померли від наслідків репресій. Частина знайшла останній спочинок у Биківнянському лісі - одному з найбільших місць масових поховань жертв політичних репресій радянського режиму в Україні.

Але знищити людину фізично - ще не означає знищити її пам’ять.

Сьогодні ми повертаємо ці імена. Повертаємо їх на сторінки історії, у музейні експозиції, книжки, дослідницькі роботи, лекції та бібліотечні зустрічі. Повертаємо їх українському культурному простору.

Саме в цьому полягає важливість проєкту «Історична грамотність», у межах якого відбулася зустріч. Перша така лекція за участю Олени Полідович відбулася ще під час пандемії на платформі Публічних бібліотек Солом’янки. Відтоді ці зустрічі стали важливою можливістю говорити про складні сторінки української історії - через долі конкретних людей, документи та факти.

Дякуємо Олені Полідович за дослідницьку роботу, за повернення із забуття імен українських митців та за можливість побачити історію не як набір дат, а як історію конкретних людей, їхнього таланту, вибору і боротьби.

Окрема подяка - за подаровану Бібліотеці Сковороди книгу Степана Чарнецького «Історія українського театру в Галичині», у якій збереглися важливі свідчення та голоси очевидців.

Імена можна було викреслювати з афіш. Їх можна було забороняти в книжках, замовчувати в підручниках, вилучати з історії. Але їх не вдалося викреслити з пам’яті.

І сьогодні наше завдання - знати ці імена, розповідати про них і повертати їх на своє місце в історії української культури.

Бо пам’ять - це теж форма опору.

Олександр Кониський: «теорія малих діл» заради великої України

18 серпня виповнюється 190 років від дня народження Олександра Кониського - письменника, педагога, правника та громадського діяча, який присвятив своє життя українській освіті, культурі й національному відродженню.

Його життєве кредо можна визначити словами «теорія малих діл»: Україна змінюється завдяки щоденній, наполегливій праці кожного. Кониський не просто говорив про національну свідомість - він послідовно творив її через освіту, книжку, літературу та громадську діяльність.

Він укладав українські навчальні посібники, викладав у недільних школах, розвивав українське книговидання. Навіть після Валуєвського циркуляра не припинив просвітницької роботи, за що був засланий до Вологодської губернії.

Після повернення до України Кониський став активним учасником культурного життя Києва, співпрацював із Володимиром Антоновичем, Миколою Лисенком, Павлом Житецьким, був одним із діячів «Старої громади» та засновників журналу «Київська старовина».

Особливе місце у спадщині Кониського посідає «Молитва за Україну» - «Боже великий, єдиний…», створена 1885 року у співавторстві з Миколою Лисенком. Цей твір став одним із найвідоміших духовних символів України.

Значну частину останніх років життя Олександр Кониський присвятив двотомній біографії «Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя», заклавши підвалини українського наукового шевченкознавства.

Він також був серед ініціаторів створення Літературного товариства імені Тараса Шевченка — майбутнього Наукового товариства імені Шевченка.

Олександр Кониський залишив нам важливий урок: великі зміни починаються з маленьких, але щоденних справ. З навчання дитини. З української книжки. З підтримки культури. З чесної праці задля спільного добра.

Його «теорія малих діл» актуальна й сьогодні. Бо українська ідентичність та сильна держава творяться не лише великими історичними подіями, а й щоденним внеском кожного з нас.

Плекаймо українське - словом, знаннями, працею і власними щоденними справами.

Імена, викреслені з афіш: репресовані театральні діячі

Український театр 1920–1930-х років був простором сміливих пошуків, творчих експериментів і яскравих мистецьких відкриттів. Та разом із утвердженням тоталітарного режиму цей розвиток було жорстоко перервано. Чимало акторів, режисерів та інших театральних діячів стали жертвами репресій Великого терору.

19 серпня о 16:00 Центральна бібліотека Солом’янки імені Григорія Сковороди (вул. Освіти, 14-А) запрошує на лекцію «Імена, викреслені з афіш. Репресовані театральні діячі».

Лекцію проведе Олена Полідович, начальниця відділу науково-дослідної, науково-виставкової та фондової роботи Меморіального заповідника «Биківнянські могили».

Під час зустрічі в межах проєкту «Історична грамотність» поговоримо про те, як змінювався український театр у 1920–1930-х роках, чому радянська система знищувала митців і як репресії вплинули на розвиток української театральної культури.

Окрему увагу буде приділено долям і творчому доробку Василя Верховинця, Йони Шевченка, Сергія Каргальського, Януарія Бортника, Степана Шагайди, Бориса Дробинського та інших митців, чиї імена намагалися викреслити з історії.

Також дізнаємося, за якими сфабрикованими звинуваченнями НКВС переслідував акторів, режисерів і директорів театрів та якою ціною українське мистецтво заплатило за право залишатися українським.

Ця зустріч - можливість повернути з небуття імена талановитих людей і відкрити маловідомі сторінки історії українського театру.

Запрошуємо долучитися до розмови про пам’ять, мистецтво та історичну правду.

«Джура-Прикордонник» — 2026 запрошує

З 7 до 11 вересня на Закарпатті відбудеться Всеукраїнський вишкіл «Джура-Прикордонник» - простір сили, командної роботи, громадянської свідомості та витривалості.

Якщо ваш рій готовий до нових викликів - час реєструватися!

Перевага надається роям із прикордонних регіонів України, а також роям, що займаються за навчальною програмою з позашкільної освіти за напрямом «Джура-Прикордонник».

Як взяти участь? Керівнику/-ці рою необхідно заповнити реєстраційну анкету до 16:00 14 серпня 2026 року за лінком: https://forms.gle/M4Fcj2hvFYa8bGiT6

Джерело: Мала академія наук України

Пам’ять, яку не має права стерти час

28 липня Україна вшановує пам’ять захисників і захисниць України, учасників добровольчих формувань та цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули в полоні.

Цю дату обрано невипадково. У ніч із 28 на 29 липня 2022 року російські окупанти здійснили теракт у колонії в Оленівці, де утримували українських військовополонених. Серед загиблих були захисники Маріуполя - військовослужбовці, які після героїчної оборони «Азовсталі» за наказом командування вийшли з території підприємства та опинилися в російському полоні.

Оленівка стала одним із найболючіших символів російського терору проти українських полонених. За ґратами, без можливості захистити себе, були вбиті люди, які виконали свій військовий обов’язок і мали повернутися додому. Їхня загибель стала трагедією для родин, побратимів і всієї України.

Проте пам’ятний день 28 липня - це пам’ять не лише про Оленівку. Це день шани всім українським захисникам і захисницям, добровольцям та цивільним, яких росія стратила, закатувала або позбавила життя в полоні.

За кожним ім’ям - людська доля. Нездійснені плани, недописані листи, незавершені розмови, родини, які продовжують чекати. За кожною історією - вибір залишитися з Україною, захищати її, допомагати іншим, чинити опір окупації, навіть коли цей вибір вимагав найбільшої жертви.

Пам’ятати - означає не дозволити перетворити людей на безликі цифри. Означає знати їхні імена, говорити про їхнє життя, зберігати спогади та передавати правду наступним поколінням.

Пам’ять також має бути дією. Вона проявляється в підтримці родин загиблих і полонених, у допомозі тим, хто повернувся з неволі, у захисті правди про російські злочини та в готовності свідчити про них перед світом.

Росія намагалася зламати українців страхом, тортурами та смертю. Але не змогла знищити нашу гідність, нашу пам’ять і наше прагнення бути вільними.

Ми пам’ятаємо тих, кого вбили в полоні.

Ми шануємо тих, хто віддав життя за Україну.

Ми зберігаємо правду.

І ми не дозволимо забути.