У Києві - нова почесна нагорода для Захисників

У столиці запровадили звання «Почесний Захисник/Захисниця міста Києва» - визнання особливих заслуг Захисників і Захисниць столиці, які виборювали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України у зв’язку зі збройною агресією російської федерації.

Це звання є довічним. Його присвоюватимуть рішенням Київської міської ради - за мужність і самовіддані дії, виявлені в захисті Києва, хоробрість, доблесть і честь.

Йому було лише 25. Віталій Скакун

Йому було лише 25.

У нього не було генеральських погонів.

Не було великої посади.

Не було часу увійти в підручники історії.

Але вранці 24 лютого 2022 року матрос Віталій Скакун зробив те, що назавжди змінило хід перших годин великої війни.

Він підірвав міст разом із собою, щоб зупинити наступ російської колони з окупованого Криму.

І став одним із перших Героїв України у повномасштабній війні.

Його позивний був «Батон».

Звичайний хлопець із Бережан на Тернопільщині.

Не публічна людина.

Не професійний військовий із дитинства.

Не людина гучних слів.

Після навчання Віталій працював у Польщі зварювальником.

Міг залишитися там.

Будувати спокійне життя.

Працювати, заробляти, планувати майбутнє.

Але повернувся в Україну.

Бо, як казав рідним, хотів жити саме тут.

Хотів працювати для своєї країни.

Коли Росія почала стягувати війська до кордонів, його підрозділ уже розумів: вторгнення можливе будь-якої миті.

У ніч перед великою війною Віталій востаннє говорив із мамою.

Вона телефонувала йому з Італії.

Хотіла заспокоїти.

Казала, що Захід допоможе Україні.

А він відповів дуже тихо й дуже твердо:

«Мамо, зараз нам ніхто не допоможе. Маємо відбиватися самі».

За кілька годин почалося вторгнення.

Підрозділ саперів отримав наказ замінувати Генічеський автомобільний міст — стратегічний шлях, яким російська техніка рухалася з Криму.

Віталій та його побратим заклали вибухівку.

Підготували все до дистанційного підриву.

Відійшли на безпечну відстань.

Пролунав наказ:

«Міст підірвати».

Але система не спрацювала.

Колона російської техніки вже була зовсім близько.

Часу майже не залишалося.

Тоді Віталій ухвалив рішення, яке неможливо прорахувати чи пояснити логікою мирного життя.

Він сказав побратиму:

«Саня, відходь. Я все зроблю».

Узяв підривну машинку —

і побіг назад до мосту.

Побратими згадували:

перед тим як зникнути в диму й металі, він ще встиг обернутися і посміхнутися.

За кілька секунд пролунав вибух.

Міст було знищено.

Разом із ним загинув і Віталій Скакун.

Цей підрив не зупинив війну.

Але затримав просування російських військ і дав українським силам дорогоцінний час для оборони.

Іноді історія тримається саме на таких хвилинах.

І на таких людях.

Віталій Скакун став першим Героєм України від початку повномасштабного вторгнення.

І єдиним, у чиєму указі було написано не просто «за мужність і героїзм», а:

«за визначну особисту мужність і героїзм».

Йому було лише 25.

Вік, у якому люди зазвичай тільки починають будувати своє життя.

А він віддав своє —

щоб вистояла країна.

І поки стоїть Україна —

житиме і пам’ять про хлопця з позивним «Батон», який у перші години великої війни зробив більше, ніж від нього міг вимагати будь-який наказ.

Вишиванка як особистий оберіг, як знак родинної тяглості, як культурний код

17 травня в Центральній бібліотеці Солом'янки імені Григорія Сковороди відбулася літературно-музична зустріч, присвячена Всесвітньому дню вишиванки -події, що в українському культурному просторі давно набула значення маркера ідентичності та спільної пам’яті.

Вишиванка постає тут як багатошаровий символ: як особистий оберіг, як знак родинної тяглості, як культурний код, що формує відчуття спільності попри географічні відстані. Саме ця ідея об’єднала учасників і гостей зустрічі.

У програмі прозвучали відомі народні та авторські пісні - «Два кольори», «Мамина сорочка», «Вишиванка», «Дорогі ви мої, українці» та інші. У виконанні Ігоря Якубовського та «Вокальної студії на Освіти» вони набули особливої емоційної глибини, актуалізуючи зміст, у якому переплітаються пам’ять, любов і відповідальність.

Літературна основа цих творів демонструє тяглість української поетичної традиції: від класиків - Миколи Сома, Петра Перебийноса, Дмитра Павличка - до сучасних авторів, зокрема Наталії Май та Ольги Ходацької. Частина текстів, що стала пісенною класикою, з часом втратила авторське означення, але зберегла головне - живу присутність у культурній пам’яті.

Зміст пісень окреслив широкий спектр тем, у яких вишиванка виступає як метафора життєвого шляху, материнського благословення, любові та вірності, жіночої ніжності, а також як образ України - її краси, сили та внутрішньої стійкості. Окремо звучала й тема сучасних випробувань, які українське суспільство переживає сьогодні, і які не можуть бути вилучені з культурного наративу.

До зустрічі долучилися музикантка та виконавиця Тамара Кармазіна (Тамара Тома), а також поети Олексій Олейніков та Ігор Рубцов. Їхня участь посилила багатоголосся події, створивши цілісне художнє поле, у якому слово і музика взаємно доповнювали одне одного.

Такі зустрічі формують простір культурної стійкості - там, де традиція не є музейним артефактом, а продовжує жити в сучасному звучанні, зберігаючи свою силу і актуальність.

Повернення до себе крізь війну: у Бібліотеці Сковороди відбулася зустріч із Максимом Бутченком

14 травня в Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорій Сковорода відбулася зустріч із Максимом Бутченком - журналістом, публіцистом і автором гостросюжетної історичної прози, чиї книжки осмислюють сучасну війну, людську стійкість та досвід життя на зламі епох.

Центральною темою розмови стала презентація нового роману «Повернення», написаного у жанрі містичного реалізму. Події книги розгортаються в перші місяці битви за Маріуполь у 2022 році - в час, коли українці щодня виборювали право на життя, свободу та власну державу.

Головний герой роману - маріуполець, батько й чоловік, який після трагічних подій починає прокидатися в тілах інших людей у різних країнах світу. Попри зміну обставин, незмінним залишається головне - прагнення знайти родину й повернутися до своїх. Саме через цю історію автор говорить про внутрішню силу людини, пам’ять, втрату та духовну незламність українців у час війни.

Під час зустрічі Максим Бутченко зізнався, що роман став для нього способом внутрішнього зцілення та осмислення пережитого. Родом із Луганщини, письменник поділився болючими роздумами про тимчасово окуповані території, про людей, які залишаються в атмосфері страху, ізоляції та невизначеності. Ця частина розмови надала зустрічі особливої щирості й глибини.

Окрему увагу автор приділив власному життєвому шляху - шахтарському минулому, роботі журналістом у провідних українських виданнях та літературній діяльності. Гості дізналися про історію створення його книжок «Художник війни», «Три години без війни», «Куркуль», «1918. Місто надій», «Червоний квадрат» та «Острів ГУР. Таємниці. Операції. Війна». П’ять із цих видань відтепер доступні читачам бібліотеки.

Зустріч пройшла у форматі відкритого діалогу. Учасники активно ставили запитання про творчість, журналістику, роботу над романами та особистий досвід автора. Розмова вийшла емоційною, чесною й напрочуд живою - саме такою, якою сьогодні є українська література воєнного часу: глибоко людяною, сильною та відповідальною перед пам’яттю.

Вишиванка як символ стійкості та єдності

У травні в Україні традиційно відзначають Всесвітній день вишиванки - подію, яка вже давно стала більше, ніж культурною ініціативою. У час повномасштабної війни українська вишиванка набула особливого значення: вона стала знаком внутрішньої сили, історичної пам’яті та незламності народу.

До 20-річчя Всесвітнього дня вишиванки Національний Фестиваль Код Нації оголосив Всеукраїнський фотоконкурс, присвячений українській традиції вишивки та її сучасному звучанню. Серед номінацій - «Вишиванка поколінь», «Вишиванка і Україна», «Вишиванка та вуличний стиль», «Вишиванка світу» та інші тематичні напрями, що демонструють живий зв’язок між культурною спадщиною та сьогоденням.

Сьогодні українська вишиванка об’єднує людей різного віку, професій і регіонів. Вона є знаком підтримки України у світі, частиною культурного спротиву та способом збереження національної ідентичності навіть у найскладніші часи.

Важливо й те, що прибуток від проведення конкурсу організатори спрямують на потреби Збройних Сил України, поєднуючи культурну ініціативу з реальною підтримкою країни.

Детальніше про конкурс: Сайт проєкту