Пам’ять, яку не має права стерти час

28 липня Україна вшановує пам’ять захисників і захисниць України, учасників добровольчих формувань та цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули в полоні.

Цю дату обрано невипадково. У ніч із 28 на 29 липня 2022 року російські окупанти здійснили теракт у колонії в Оленівці, де утримували українських військовополонених. Серед загиблих були захисники Маріуполя - військовослужбовці, які після героїчної оборони «Азовсталі» за наказом командування вийшли з території підприємства та опинилися в російському полоні.

Оленівка стала одним із найболючіших символів російського терору проти українських полонених. За ґратами, без можливості захистити себе, були вбиті люди, які виконали свій військовий обов’язок і мали повернутися додому. Їхня загибель стала трагедією для родин, побратимів і всієї України.

Проте пам’ятний день 28 липня - це пам’ять не лише про Оленівку. Це день шани всім українським захисникам і захисницям, добровольцям та цивільним, яких росія стратила, закатувала або позбавила життя в полоні.

За кожним ім’ям - людська доля. Нездійснені плани, недописані листи, незавершені розмови, родини, які продовжують чекати. За кожною історією - вибір залишитися з Україною, захищати її, допомагати іншим, чинити опір окупації, навіть коли цей вибір вимагав найбільшої жертви.

Пам’ятати - означає не дозволити перетворити людей на безликі цифри. Означає знати їхні імена, говорити про їхнє життя, зберігати спогади та передавати правду наступним поколінням.

Пам’ять також має бути дією. Вона проявляється в підтримці родин загиблих і полонених, у допомозі тим, хто повернувся з неволі, у захисті правди про російські злочини та в готовності свідчити про них перед світом.

Росія намагалася зламати українців страхом, тортурами та смертю. Але не змогла знищити нашу гідність, нашу пам’ять і наше прагнення бути вільними.

Ми пам’ятаємо тих, кого вбили в полоні.

Ми шануємо тих, хто віддав життя за Україну.

Ми зберігаємо правду.

І ми не дозволимо забути.

Словом, піснею, зброєю: пам’яті Андрія Соснова

29 липня виповнюється два роки від дня загибелі Андрія Соснова.

Андрій Ілліч Соснов (01.08.1973–29.07.2024) - старший сержант 113-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, бард, поет, музикант, організатор культурного життя Донеччини, людина, для якої українськість була не декларацією, а способом життя.

Він народився і виріс у Макіївці. Саме там очолював Творче об’єднання «Мак’Київська Русь» та організовував бардівський фестиваль «Печена картопля». Писати вірші почав ще в дитячому садку, а з восьми років грав на гітарі. Навчався самостійно, виступав, писав музику та пісні. А вже у 40 років здобув професійну музичну освіту, закінчивши Донецьке училище культури за спеціальністю «гітара».

Андрій був людиною багатьох професій і талантів. Працював водієм тролейбуса, на взуттєвій фабриці, асфальтоукладачем, вантажником, будівельником, менеджером чайної компанії. Але, мабуть, найважливішою його справою завжди залишалася творчість - музика, поезія, спілкування з людьми та творення українського культурного простору.

У 2014 році Андрій брав участь у Донецькому Євромайдані. Після окупації та незаконного «референдуму» він залишив рідну Макіївку. Спочатку переїхав до Зугреса, а згодом - разом із братом-близнюком Ігорем та його нареченою - до Харкова. Пізніше оселився у Краснограді, який нині має назву Берестин, і працював у Будинку культури.

Він залишався українцем і творив українське навіть там, де це було складно й небезпечно.

24 лютого 2022 року Андрій був серед тих, хто хотів стати на захист України. 25 лютого він прийшов до ТЦК, але отримав відмову. Тоді приєднався до «Волонтерської ліги» в Харкові. А вже 6 березня таки склав військову присягу та став стрільцем 113-ї окремої бригади ТрО.

На початку березня 2024 року Андрій був поранений. За мужність у бою отримав відзнаку командира «За мужність в бою» III ступеня та відзнаку Міністерства оборони України «За поранення». Після лікування опанував спеціальність фахівця з хімічного захисту і повернувся до своєї бригади.

29 липня 2024 року Андрій загинув на Луганському напрямку. Він помер від отриманих поранень уже під час евакуації.

25 липня у читальній залі Центральної бібліотеки Солом’янки імені Григорія Сковороди відбулася літературно-музична зустріч пам’яті Андрія Соснова, організована Письменницьким клубом «Рівна-рівному».

Очільниця клубу Ганна Заворотна була особисто знайома з Андрієм. Тому ця зустріч стала розмовою про людину, яка залишила після себе пісні, вірші, оповідання, друзів, однодумців і пам’ять.

Про Андрія, його родину, творчість, Макіївку, українську Донеччину, вимушений виїзд і шлях до війська говорили через його тексти, музику та світлини з особистого архіву.

Андрій Соснов жив у час, коли українцям Донеччини доводилося щодня відстоювати право залишатися собою. Він робив це словом, піснею, культурою. А коли настав час — зі зброєю в руках.

Його життя - це історія людини, яка не відмовилася від свого коріння, не зрадила своїх переконань і до кінця залишалася вірною Україні.

Пам’ятаємо.

Слова мають значення: як правильно говорити про людей, звільнених із полону

Полон - це пережитий людиною досвід, а не її характеристика. Саме тому слова, якими ми говоримо про людей після звільнення, мають особливе значення.

Коректна комунікація допомагає зберегти людську гідність, не стигматизує та сприяє поверненню людини до повноцінного життя.

✅ Коректно говорити:

• захисники та захисниці, звільнені з полону;
• люди з досвідом полону;
• військовослужбовці, звільнені з полону;
• цивільні особи, звільнені з полону.

❌ Некоректно вживати:

«полонені» - коли йдеться про тих, хто вже повернувся;

«колишні полонені»;

«колишні бранці»;

«нещасні полонені»;

«люди, які пройшли катівні»;

«обмінний фонд».

Важливо пам’ятати: людина, яка повернулася з полону, - передусім людина. Її досвід не повинен ставати ярликом, який визначає її в очах суспільства.

Коректна комунікація - це прояв поваги, підтримки та людяності. Вона сприяє реінтеграції людей, звільнених із полону, і є важливою складовою безбар’єрного суспільства.

Більше про те, як спілкуватися з людьми, які мають досвід полону, можна дізнатися в інфобоксі платформи «Ти як?»

Практичні поради для рідних, друзів і всіх, хто хоче підтримати людину після повернення з полону, доступні в освітньому серіалі «Не нашкодь: підтримка після звільнення з полону» на платформі Дія.Освіта.

Пам’яті воїна, музиканта і поета

25 липня о 15:00 у Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорія Сковороди відбудеться вечір пам’яті Андрія Соснова - воїна, музиканта, поета, волонтера та керівника творчого об’єднання «Мак’Київська Русь».

Андрій Соснов (1973–2024) - молодший сержант 209-го батальйону 113-ї окремої бригади територіальної оборони. Від березня 2022 року він боронив Україну від російських загарбників.

За сумлінне виконання службових обов’язків, вірність військовій присязі, особисту мужність і самовідданість, виявлені під час відсічі збройної агресії, Андрій був нагороджений відзнакою командира 113-ї окремої бригади ТрО «За мужність в бою» III ступеня.

29 липня 2024 року Андрій Соснов помер від бойових поранень, отриманих біля Макіївки на Луганщині.

До роковин загибелі Захисника Письменницький клуб «Рівна - рівному» проведе літературно-музичну зустріч, присвячену його пам’яті.

Це буде вечір слова, музики й пам’яті - про людину, яка творила, допомагала, захищала Україну і віддала за неї життя.

Запрошуємо долучитися до зустрічі та разом вшанувати пам’ять нашого Захисника.

Українські миротворці: ті, хто оберігав мир у світі

15 липня Україна вшановує своїх миротворців – військовослужбовців, які в різні роки представляли нашу державу в міжнародних операціях із підтримання миру та безпеки.

Саме цього дня у 1992 році перші українські військові вирушили до Боснії і Герцеговини у складі миротворчої місії Організації Об'єднаних Націй. Відтоді понад 40 тисяч військовослужбовців виконували відповідальні завдання в різних куточках світу: на Балканах, Близькому Сході, в Африці, Центральній Азії та інших регіонах.

Українські миротворці охороняли цивільне населення, супроводжували гуманітарні вантажі, патрулювали зони розмежування, розміновували території, здійснювали авіаційні перевезення та рятувальні операції. Професіоналізм українських саперів, льотчиків і військовослужбовців неодноразово здобував високу оцінку міжнародних партнерів.

Проте миротворча служба ніколи не була безпечною. За роки участі України в міжнародних місіях десятки наших військових загинули під час виконання службових обов'язків. Серед найтрагічніших сторінок – загибель українських миротворців в Ефіопії у 2000 році та в Іраку у 2005 році. Їхні імена назавжди внесено до Книги пам'яті українських миротворців.

Після початку російської агресії у 2014 році багато колишніх миротворців стали на захист України. Досвід, набутий у міжнародних місіях, став надзвичайно цінним у боротьбі за свободу й незалежність нашої держави. Сьогодні українські воїни захищають не лише свою землю, а й принципи міжнародного права, миру та безпеки, які свого часу допомагали відстоювати в інших країнах.

День українських миротворців - це нагода подякувати всім, хто гідно представляв Україну під час міжнародних миротворчих місій, та вшанувати пам'ять тих, хто віддав життя, виконуючи свій військовий обов'язок. Їхня мужність, професіоналізм і відданість залишаються прикладом служіння людям, миру й Україні.