Олександр Кониський: «теорія малих діл» заради великої України

18 серпня виповнюється 190 років від дня народження Олександра Кониського - письменника, педагога, правника та громадського діяча, який присвятив своє життя українській освіті, культурі й національному відродженню.

Його життєве кредо можна визначити словами «теорія малих діл»: Україна змінюється завдяки щоденній, наполегливій праці кожного. Кониський не просто говорив про національну свідомість - він послідовно творив її через освіту, книжку, літературу та громадську діяльність.

Він укладав українські навчальні посібники, викладав у недільних школах, розвивав українське книговидання. Навіть після Валуєвського циркуляра не припинив просвітницької роботи, за що був засланий до Вологодської губернії.

Після повернення до України Кониський став активним учасником культурного життя Києва, співпрацював із Володимиром Антоновичем, Миколою Лисенком, Павлом Житецьким, був одним із діячів «Старої громади» та засновників журналу «Київська старовина».

Особливе місце у спадщині Кониського посідає «Молитва за Україну» - «Боже великий, єдиний…», створена 1885 року у співавторстві з Миколою Лисенком. Цей твір став одним із найвідоміших духовних символів України.

Значну частину останніх років життя Олександр Кониський присвятив двотомній біографії «Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя», заклавши підвалини українського наукового шевченкознавства.

Він також був серед ініціаторів створення Літературного товариства імені Тараса Шевченка — майбутнього Наукового товариства імені Шевченка.

Олександр Кониський залишив нам важливий урок: великі зміни починаються з маленьких, але щоденних справ. З навчання дитини. З української книжки. З підтримки культури. З чесної праці задля спільного добра.

Його «теорія малих діл» актуальна й сьогодні. Бо українська ідентичність та сильна держава творяться не лише великими історичними подіями, а й щоденним внеском кожного з нас.

Плекаймо українське - словом, знаннями, працею і власними щоденними справами.

Імена, викреслені з афіш: репресовані театральні діячі

Український театр 1920–1930-х років був простором сміливих пошуків, творчих експериментів і яскравих мистецьких відкриттів. Та разом із утвердженням тоталітарного режиму цей розвиток було жорстоко перервано. Чимало акторів, режисерів та інших театральних діячів стали жертвами репресій Великого терору.

19 серпня о 16:00 Центральна бібліотека Солом’янки імені Григорія Сковороди (вул. Освіти, 14-А) запрошує на лекцію «Імена, викреслені з афіш. Репресовані театральні діячі».

Лекцію проведе Олена Полідович, начальниця відділу науково-дослідної, науково-виставкової та фондової роботи Меморіального заповідника «Биківнянські могили».

Під час зустрічі в межах проєкту «Історична грамотність» поговоримо про те, як змінювався український театр у 1920–1930-х роках, чому радянська система знищувала митців і як репресії вплинули на розвиток української театральної культури.

Окрему увагу буде приділено долям і творчому доробку Василя Верховинця, Йони Шевченка, Сергія Каргальського, Януарія Бортника, Степана Шагайди, Бориса Дробинського та інших митців, чиї імена намагалися викреслити з історії.

Також дізнаємося, за якими сфабрикованими звинуваченнями НКВС переслідував акторів, режисерів і директорів театрів та якою ціною українське мистецтво заплатило за право залишатися українським.

Ця зустріч - можливість повернути з небуття імена талановитих людей і відкрити маловідомі сторінки історії українського театру.

Запрошуємо долучитися до розмови про пам’ять, мистецтво та історичну правду.

«Джура-Прикордонник» — 2026 запрошує

З 7 до 11 вересня на Закарпатті відбудеться Всеукраїнський вишкіл «Джура-Прикордонник» - простір сили, командної роботи, громадянської свідомості та витривалості.

Якщо ваш рій готовий до нових викликів - час реєструватися!

Перевага надається роям із прикордонних регіонів України, а також роям, що займаються за навчальною програмою з позашкільної освіти за напрямом «Джура-Прикордонник».

Як взяти участь? Керівнику/-ці рою необхідно заповнити реєстраційну анкету до 16:00 14 серпня 2026 року за лінком: https://forms.gle/M4Fcj2hvFYa8bGiT6

Джерело: Мала академія наук України

Пам’ять, яку не має права стерти час

28 липня Україна вшановує пам’ять захисників і захисниць України, учасників добровольчих формувань та цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули в полоні.

Цю дату обрано невипадково. У ніч із 28 на 29 липня 2022 року російські окупанти здійснили теракт у колонії в Оленівці, де утримували українських військовополонених. Серед загиблих були захисники Маріуполя - військовослужбовці, які після героїчної оборони «Азовсталі» за наказом командування вийшли з території підприємства та опинилися в російському полоні.

Оленівка стала одним із найболючіших символів російського терору проти українських полонених. За ґратами, без можливості захистити себе, були вбиті люди, які виконали свій військовий обов’язок і мали повернутися додому. Їхня загибель стала трагедією для родин, побратимів і всієї України.

Проте пам’ятний день 28 липня - це пам’ять не лише про Оленівку. Це день шани всім українським захисникам і захисницям, добровольцям та цивільним, яких росія стратила, закатувала або позбавила життя в полоні.

За кожним ім’ям - людська доля. Нездійснені плани, недописані листи, незавершені розмови, родини, які продовжують чекати. За кожною історією - вибір залишитися з Україною, захищати її, допомагати іншим, чинити опір окупації, навіть коли цей вибір вимагав найбільшої жертви.

Пам’ятати - означає не дозволити перетворити людей на безликі цифри. Означає знати їхні імена, говорити про їхнє життя, зберігати спогади та передавати правду наступним поколінням.

Пам’ять також має бути дією. Вона проявляється в підтримці родин загиблих і полонених, у допомозі тим, хто повернувся з неволі, у захисті правди про російські злочини та в готовності свідчити про них перед світом.

Росія намагалася зламати українців страхом, тортурами та смертю. Але не змогла знищити нашу гідність, нашу пам’ять і наше прагнення бути вільними.

Ми пам’ятаємо тих, кого вбили в полоні.

Ми шануємо тих, хто віддав життя за Україну.

Ми зберігаємо правду.

І ми не дозволимо забути.

Словом, піснею, зброєю: пам’яті Андрія Соснова

29 липня виповнюється два роки від дня загибелі Андрія Соснова.

Андрій Ілліч Соснов (01.08.1973–29.07.2024) - старший сержант 113-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, бард, поет, музикант, організатор культурного життя Донеччини, людина, для якої українськість була не декларацією, а способом життя.

Він народився і виріс у Макіївці. Саме там очолював Творче об’єднання «Мак’Київська Русь» та організовував бардівський фестиваль «Печена картопля». Писати вірші почав ще в дитячому садку, а з восьми років грав на гітарі. Навчався самостійно, виступав, писав музику та пісні. А вже у 40 років здобув професійну музичну освіту, закінчивши Донецьке училище культури за спеціальністю «гітара».

Андрій був людиною багатьох професій і талантів. Працював водієм тролейбуса, на взуттєвій фабриці, асфальтоукладачем, вантажником, будівельником, менеджером чайної компанії. Але, мабуть, найважливішою його справою завжди залишалася творчість - музика, поезія, спілкування з людьми та творення українського культурного простору.

У 2014 році Андрій брав участь у Донецькому Євромайдані. Після окупації та незаконного «референдуму» він залишив рідну Макіївку. Спочатку переїхав до Зугреса, а згодом - разом із братом-близнюком Ігорем та його нареченою - до Харкова. Пізніше оселився у Краснограді, який нині має назву Берестин, і працював у Будинку культури.

Він залишався українцем і творив українське навіть там, де це було складно й небезпечно.

24 лютого 2022 року Андрій був серед тих, хто хотів стати на захист України. 25 лютого він прийшов до ТЦК, але отримав відмову. Тоді приєднався до «Волонтерської ліги» в Харкові. А вже 6 березня таки склав військову присягу та став стрільцем 113-ї окремої бригади ТрО.

На початку березня 2024 року Андрій був поранений. За мужність у бою отримав відзнаку командира «За мужність в бою» III ступеня та відзнаку Міністерства оборони України «За поранення». Після лікування опанував спеціальність фахівця з хімічного захисту і повернувся до своєї бригади.

29 липня 2024 року Андрій загинув на Луганському напрямку. Він помер від отриманих поранень уже під час евакуації.

25 липня у читальній залі Центральної бібліотеки Солом’янки імені Григорія Сковороди відбулася літературно-музична зустріч пам’яті Андрія Соснова, організована Письменницьким клубом «Рівна-рівному».

Очільниця клубу Ганна Заворотна була особисто знайома з Андрієм. Тому ця зустріч стала розмовою про людину, яка залишила після себе пісні, вірші, оповідання, друзів, однодумців і пам’ять.

Про Андрія, його родину, творчість, Макіївку, українську Донеччину, вимушений виїзд і шлях до війська говорили через його тексти, музику та світлини з особистого архіву.

Андрій Соснов жив у час, коли українцям Донеччини доводилося щодня відстоювати право залишатися собою. Він робив це словом, піснею, культурою. А коли настав час — зі зброєю в руках.

Його життя - це історія людини, яка не відмовилася від свого коріння, не зрадила своїх переконань і до кінця залишалася вірною Україні.

Пам’ятаємо.