Михайло Бойчук: мистецтво, яке намагалися знищити

28 жовтня у Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорія Сковороди в межах просвітницького проєкту «Історична грамотність» відбулася зустріч «Михайло Бойчук: життя і творчість», присвячена одному з найвизначніших українських митців ХХ століття, засновнику школи монументального живопису та представнику трагічного покоління Розстріляного відродження.

Про життя і творчість художника розповіла старша наукова співробітниця Меморіального заповідника «Биківнянські могили» Тамара Бойко. Завдяки її захопливій розповіді перед слухачами постала особистість митця, який прагнув створити самобутнє українське мистецтво, поєднавши національні традиції з найкращими надбаннями європейської культури.

Від Романівки до європейських мистецьких центрів

Михайло Бойчук (1882–1937) народився 30 жовтня в селі Романівка на Тернопільщині. Навчався у Львові, Відні, Кракові, Мюнхені та Парижі. Його талант і перспективи високо оцінював Михайло Грушевський, який сприяв професійному становленню молодого художника.

У Парижі Бойчук організував майстерню неовізантійського мистецтва, що стала осередком формування його власної творчої школи. Митець виробив унікальний художній стиль, у якому органічно поєдналися візантійська традиція, мистецтво Київської Русі, українська народна творчість і європейський модернізм.

У 1917 році він став одним із засновників Української академії мистецтв, згодом викладав у Київському художньому інституті. Бойчук вірив, що мистецтво має бути частиною повсякденного життя людини, прикрашати громадські споруди, житло, книги, меблі та предмети побуту.

Так сформувалася українська школа монументального живопису - бойчукізм, а навколо майстра об'єдналися талановиті художники, які стали його учнями й однодумцями.

Мистецтво, приречене радянським режимом

Творчість Михайла Бойчука була масштабною. Він створював монументальні розписи храмів і громадських споруд у Києві, Харкові, Одесі, Львові та інших містах України. Проте значна частина його робіт була знищена радянською владою. До наших днів дійшли лише окремі твори митця.

У 1936 році Михайла Бойчука заарештували за сфабрикованими звинуваченнями у шпигунстві та контрреволюційній діяльності. 13 липня 1937 року його розстріляли в Києві разом з учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром.

Трагічна доля спіткала й дружину художника, талановиту художницю-графікесу Софію Налепинську-Бойчук. Її також заарештували та стратили у 1937 році. Репресій зазнали й інші представники мистецької школи Бойчука. Режим намагався знищити не тільки самих митців, а й результати їхньої багаторічної праці, мистецькі ідеї та пам'ять про них.

Повертаємо імена українській історії

Історія Михайла Бойчука - це історія великого творчого задуму, таланту й самовідданого служіння українській культурі. Водночас вона нагадує про цілеспрямоване нищення української інтелектуальної та мистецької еліти радянським тоталітарним режимом.

Знати такі історії важливо. Адже повернення імен репресованих митців, дослідження їхньої спадщини та збереження історичної пам'яті - частина нашої роботи зі зміцнення української культурної ідентичності.

Дякуємо Тамарі Бойко за змістовну зустріч і можливість глибше пізнати постать митця, творчість якого заслуговує на увагу й визнання.

Запрошуємо стежити за анонсами Центральної бібліотеки Солом’янки. Попереду - нові зустрічі проєкту «Історична грамотність», на яких відкриватимемо маловідомі сторінки української історії та повертатимемо з небуття імена тих, хто творив її культуру.

Бібліотека і шістдесятники: пам’ять, що єднає покоління

22 жовтня у Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорія Сковороди відбулася лекція історикині, завідувачки Музею шістдесятництва Олени Лодзинської «Бібліотека і Шістдесятники».

Тема зустрічі народилася з нашої роботи зі спогадами про історію книгозбірні. Адже в 1960–1970-х роках у залах бібліотеки навчалися й працювали люди, яким судилося стати елітою української літератури, журналістики, культури та громадського життя. Серед них - Василь Симоненко, Борис Олійник, Іван Дзюба, Микола Сом, Анатоль Перепадя, Іван Сподаренко, Тамара та Володимир Коломійці й багато інших. Вони мешкали в гуртожитках на вулиці Освіти, зустрічалися, читали, обговорювали книжки, формували власні погляди.

Особливе місце в історії нашої бібліотеки посідає Леоніда Світлична, дружина Івана Світличного. Вона до кінця життя залишалася нашим добрим другом і бажаною гостею.

Під час лекції згадували не тільки тих, чиї імена пов’язані з книгозбірнею, а й ціле покоління українських митців та громадських діячів, які відстоювали право на національну культуру, свободу думки й власний голос. Ліна Костенко, Василь Стус, Іван Драч, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк, Алла Горська, Віктор Зарецький, Опанас Заливаха, Людмила Семикіна, Галина Севрук, В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко - кожен і кожна по-своєму творили історію українського спротиву.

Важливою частиною розмови стала історія Клубу творчої молоді, який очолював Лесь Танюк. У 1960–1965 роках ця неформальна громадсько-культурна організація об’єднувала в Києві молодих митців, письменників та інтелектуалів. Клуб став осередком вільного творчого спілкування, пошуку української ідентичності й повернення правдивої історичної пам’яті. Спочатку він діяв під егідою міського комітету комсомолу, що забезпечувало певні можливості для легальної роботи. Згодом посилення радянських репресій докорінно змінило життя багатьох учасників цього середовища.

У затишній читальній залі та навіть на паркінгу, за різного освітлення й у непростих умовах сьогодення, читачі 2020-х років знайомилися з життям покоління 1960-х. Говорили про те, що об’єднувало цих людей, що давало їм сили творити й боротися та як по-різному склалися їхні долі.

Історія шістдесятників - це історія мужності, гідності й відповідальності за майбутнє України. Їхній спротив радянській системі, боротьба за українське слово та право бути собою стали важливою частиною нашої національної пам’яті. Сьогодні, коли Україна знову виборює свободу, їхній досвід набуває особливого значення.

Щиро дякуємо пані Олені Лодзинській за змістовну розмову, яка допомогла по-новому поглянути на історію бібліотеки та людей, чиї долі з нею пов’язані.

Запрошуємо відвідати Музей шістдесятництва - місце, де можна дізнатися більше про діяльність Клубу творчої молоді, побачити колекцію самвидаву й відчути атмосферу мистецького Києва 1960-х років.

На світлинах - книжки з фонду нашої бібліотеки, серед авторів яких є й Олена Лодзинська.

Михайло Бойчук: життя, творчість і трагедія українського мистецтва

Українська культура має імена, які радянська влада намагалася викреслити з історії, а їхню творчу спадщину - знищити. Серед них Михайло Бойчук, видатний український художник і педагог, засновник мистецької школи бойчукізму.

28 жовтня о 16:00 Центральна бібліотека Солом’янки імені Григорія Сковороди запрошує на просвітницьку зустріч «Михайло Бойчук: життя і творчість», що відбудеться в межах проєкту «Історична грамотність».

Про життєвий і творчий шлях митця розповість Тамара Бойко, старша наукова співробітниця Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».

Під час зустрічі поговоримо про становлення Михайла Бойчука як художника й педагога, особливості бойчукізму як самобутньої мистецької школи, переслідування та дискредитацію бойчукістів радянською владою. Дізнаємося, у чому комуністичні спецслужби звинувачували художника під час арешту та якою була доля його родини.

Історія Михайла Бойчука - це історія таланту, українського мистецького відродження та злочинів тоталітарного режиму проти національної культури. Пізнаючи її, ми повертаємо собі правду про людей, чия творчість стала частиною української культурної спадщини.

Запрошуємо всіх, хто цікавиться історією України, українським мистецтвом і долями його творців.

У разі повітряної тривоги зустріч відбудеться в укритті.

Богдан Гаврилишин: відповідальність людини — основа успішної держави

100 років від дня народження Богдана Гаврилишина - нагода згадати українця, який умів дивитися на розвиток країни ширше, ніж через цифри економічної статистики. Економіст, мислитель, громадський діяч, він присвятив життя пошуку відповідей на запитання: що робить суспільство успішним і якою має бути роль людини в його розбудові?

Богдан-Володимир Гаврилишин народився 19 жовтня 1926 року в містечку Коропець на Тернопільщині. Важливу роль у його становленні відіграли родина та Пласт - українська скаутська організація, відданість якій він зберіг на все життя.

У 1944 році, після закінчення Дрогобицької гімназії, юнака вивезли на примусові роботи до Австрії, а згодом до Німеччини. Після завершення Другої світової війни він опинився в таборі для переміщених осіб поблизу Мюнхена. У 1947 році емігрував до Канади. Працював лісорубом, організовував вечірні класи для українців, долучався до профспілкового руху. Згодом здобув інженерну освіту в Торонтському університеті, а його подальший шлях привів до міжнародної наукової та громадської діяльності.

Яким має бути суспільство, у якому люди можуть жити гідно? Це одне з ключових питань, над якими розмірковував Богдан Гаврилишин.

У праці «Дороговкази в майбутнє - До ефективних суспільств» (1980) він розглядав суспільну ефективність через взаємопов’язані цінності: політичну свободу, економічний добробут, соціальну справедливість і гармонію з природою. На його переконання, успіх держави не можна вимірювати тільки економічними показниками чи статками окремих людей. Важливо, які можливості має кожен громадянин, наскільки захищені його права та якою є якість повсякденного життя.

Ще одна важлива ідея мислителя - відповідальність як невіддільна складова свободи. У 2014 році він уклав «Декларацію відповідальності людини», у якій наголосив на значенні повсякденних учинків: відповідальності за власні рішення, поваги до інших, турботи про родину й громаду, розвитку здібностей та небайдужості до спільних проблем.

Ця позиція не перекладає відповідальність держави на громадян. Вона нагадує, що демократичні інституції потребують свідомої участі людей, готових не тільки відстоювати свої права, а й виконувати обов’язки, брати участь у житті громади та працювати задля спільного майбутнього.

Сьогодні, коли Україна бореться за свободу, незалежність і право самостійно визначати власний шлях, ідеї Богдана Гаврилишина набувають особливого значення. Відбудова країни - це не тільки відновлення міст, економіки та інфраструктури. Це також формування суспільства, у якому цінують людську гідність, відповідальність, справедливість і взаємну довіру.

Спадщина Богдана Гаврилишина - це запрошення мислити стратегічно, діяти відповідально й пам’ятати: майбутнє держави формується щоденними рішеннями її громадян.

В застосунку «Армія+» запустили новий курс «Психологічна підготовка до бойових умов»

Курс розроблений для допомоги військовослужбовцям у керуванні власним станом під час сильного стресу та вивченні алгоритмів підтримки побратимів і посестр у складних ситуаціях (обстріли, атаки БпЛА, протидія бронетехніці).

Програма курсу складається з 5 модулів:

• Психологічна підготовка до стресових і бойових умов
• Алгоритми дій при гострих реакціях на стрес (ступор, паніка, агресія, істерика)
• Надання першої психологічної допомоги
• Техніки роботи зі страхом та підтримання психологічної стійкості
• Практичні тренування із застосуванням технологій AR та VR для відпрацювання дій у складних сценаріях

Курс уже можна пройти у розділі «Навчання» в застосунку «Армія+», де загалом доступно понад 30 навчальних напрямів (від такмеду й БпЛА до РЕБ та цифрових систем).