Повернення до себе крізь війну: у Бібліотеці Сковороди відбулася зустріч із Максимом Бутченком

14 травня в Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорій Сковорода відбулася зустріч із Максимом Бутченком - журналістом, публіцистом і автором гостросюжетної історичної прози, чиї книжки осмислюють сучасну війну, людську стійкість та досвід життя на зламі епох.

Центральною темою розмови стала презентація нового роману «Повернення», написаного у жанрі містичного реалізму. Події книги розгортаються в перші місяці битви за Маріуполь у 2022 році - в час, коли українці щодня виборювали право на життя, свободу та власну державу.

Головний герой роману - маріуполець, батько й чоловік, який після трагічних подій починає прокидатися в тілах інших людей у різних країнах світу. Попри зміну обставин, незмінним залишається головне - прагнення знайти родину й повернутися до своїх. Саме через цю історію автор говорить про внутрішню силу людини, пам’ять, втрату та духовну незламність українців у час війни.

Під час зустрічі Максим Бутченко зізнався, що роман став для нього способом внутрішнього зцілення та осмислення пережитого. Родом із Луганщини, письменник поділився болючими роздумами про тимчасово окуповані території, про людей, які залишаються в атмосфері страху, ізоляції та невизначеності. Ця частина розмови надала зустрічі особливої щирості й глибини.

Окрему увагу автор приділив власному життєвому шляху - шахтарському минулому, роботі журналістом у провідних українських виданнях та літературній діяльності. Гості дізналися про історію створення його книжок «Художник війни», «Три години без війни», «Куркуль», «1918. Місто надій», «Червоний квадрат» та «Острів ГУР. Таємниці. Операції. Війна». П’ять із цих видань відтепер доступні читачам бібліотеки.

Зустріч пройшла у форматі відкритого діалогу. Учасники активно ставили запитання про творчість, журналістику, роботу над романами та особистий досвід автора. Розмова вийшла емоційною, чесною й напрочуд живою - саме такою, якою сьогодні є українська література воєнного часу: глибоко людяною, сильною та відповідальною перед пам’яттю.

Вишиванка як символ стійкості та єдності

У травні в Україні традиційно відзначають Всесвітній день вишиванки - подію, яка вже давно стала більше, ніж культурною ініціативою. У час повномасштабної війни українська вишиванка набула особливого значення: вона стала знаком внутрішньої сили, історичної пам’яті та незламності народу.

До 20-річчя Всесвітнього дня вишиванки Національний Фестиваль Код Нації оголосив Всеукраїнський фотоконкурс, присвячений українській традиції вишивки та її сучасному звучанню. Серед номінацій - «Вишиванка поколінь», «Вишиванка і Україна», «Вишиванка та вуличний стиль», «Вишиванка світу» та інші тематичні напрями, що демонструють живий зв’язок між культурною спадщиною та сьогоденням.

Сьогодні українська вишиванка об’єднує людей різного віку, професій і регіонів. Вона є знаком підтримки України у світі, частиною культурного спротиву та способом збереження національної ідентичності навіть у найскладніші часи.

Важливо й те, що прибуток від проведення конкурсу організатори спрямують на потреби Збройних Сил України, поєднуючи культурну ініціативу з реальною підтримкою країни.

Детальніше про конкурс: Сайт проєкту

Історія без грифа «таємно»: розмова про Биківню

29 квітня в Центральній бібліотеці Солом'янки імені Григорія Сковороди відбулася чергова просвітницька лекція в межах проєкту «Історична грамотність» - розмова, яка вимагає внутрішньої тиші й чесності перед минулим. Темою зустрічі стали Биківнянські могили - місце, де історія десятиліттями була прихована під шаром замовчування і свідомих викривлень.

Спікеркою виступила Олена Полідович, керівниця науково-дослідного відділу Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили». Її розповідь окреслила складний і болісний шлях повернення історичної правди - від перших обережних згадок до науково підтверджених фактів.

Лекція розпочалася з контексту десталінізації та доповіді Микита Хрущов «Про культ особи та його наслідки», виголошеної на XX з’їзд КПРС. Саме вона започаткувала період «відлиги» та реабілітації репресованих, водночас залишивши суспільство в межах тієї ж репресивної системи, лише з іншими акцентами.

У цьому суперечливому історичному середовищі формувалося покоління шістдесятників - Лесь Танюк, Алла Горська, Василь Симоненко. У 1962 році саме вони одними з перших відвідали Биківнянський ліс і зафіксували ознаки масових поховань - територію з людськими рештками, які виходили на поверхню. Їхні спроби привернути увагу до трагедії наштовхнулися на жорстке придушення: переслідування, передчасні смерті, знищення свідчень. Водночас щоденники Танюка зберегли важливі документальні підтвердження.

Окрему увагу було приділено подіям кінця 1980-х років, коли тема Биківні повернулася в публічний простір. Громадськість вимагала розслідування та гідного вшанування жертв. Попри спроби влади зберегти радянську версію подій, зокрема через встановлення пам’ятника з фальсифікованим написом про «жертв німецько-фашистських загарбників», незалежні журналісти й дослідники вже тоді наводили переконливі докази протилежного.

Подальші слідчі дії, архівні відкриття та ексгумаційні роботи підтвердили: у 1937–1941 роках у Биківні здійснювалися масові розстріли жертв політичних репресій. Знайдені особисті речі та документи дали змогу частково відновити імена й долі загиблих - тих, кого десятиліттями намагалися позбавити не лише життя, а й пам’яті.

Поступове відновлення історичної справедливості знайшло відображення і в меморіалізації простору: від перших пам’ятних знаків у 1990-х роках до створення у 2012 році Міжнародного меморіалу жертв тоталітаризму.

Сьогодні дослідження тривають. І кожне встановлене ім’я - це крок до повернення людської гідності тим, кого намагалися стерти з історії.

Ця лекція стала ще одним нагадуванням: історична пам’ять - це здатність суспільства протистояти маніпуляціям, розпізнавати небезпеки і не допустити повторення трагедій.

Марафон «Крок» по всій Україні

Сьомий Всеукраїнський марафон «Крок» відбудеться в рамках Нацфестивалю «Код Нації» з 26 березня по 5 травня 2026. Подія присвячена Міжнародному дню спорту і збору благодійних внесків для ЗСУ.

Етапи:

• до 30 квітня - подача заявок
• до 3 травня - реєстрація результатів
• 5 травня - оголошення переможців

Особливості:

• Безкоштовні дистанції: Марафон 42 195 м та Веломарафон 100 000 м
• Подолав дистанцію - стаєш переможцем

Реєстрація та деталі: krok.kod-natsii.com

Долучайся до спорту та підтримки українських захисників!

Слово, що тримає країну: зустріч із Євгеном Положієм у Бібліотеці Сковороди

2 квітня Центральна бібліотека Солом'янки імені Григорія Сковороди стала простором чесної і глибокої розмови про війну, вибір і людяність. Учні 10 класу школи №166 мали нагоду поспілкуватися з українським письменником і сценаристом Євгеном Положієм - автором, який фіксує досвід війни не з відстані, а зсередини.

У центрі зустрічі - роман «Мрія», створений на основі реальних подій перших тижнів повномасштабного вторгнення. Це не вигадана історія, а художнє осмислення пережитого - історій людей, які опинилися в епіцентрі руйнування звичного світу. Автор говорив про прототипів героїв, про тексти, написані «по гарячих слідах», і про відповідальність слова в час, коли кожне свідчення має значення.

Роман розгортає перед читачем драму родини, що опинилася в охопленому війною Гостомелі. Подружжя Ден і Діна, змушені рятувати життя та зберігати гідність, проходять шлях крізь страх, втрати і моральні вибори. Символічно, що назва книги перегукується з долею легендарного літака Ан-225 «Мрія» - знищеного, але не зламаного як образу національної сили та ідентичності.

Розмова вийшла далеко за межі літератури. Говорили про відповідальність перед родиною, про досвід евакуації, про рідне місто автора - Суми, яке щодня зазнає обстрілів. Про вибір - залишатися людиною навіть тоді, коли обставини штовхають до протилежного. І про те, що молодь сьогодні не приймає фальші - вона вимагає правди, якою б складною вона не була.

Повітряна тривога змусила учасників спуститися в укриття, але не зупинила діалог. Навпаки - саме там, у безпосередній близькості до реальності війни, розмова набула ще більшої щирості. Це був не просто захід - це була жива комунікація поколінь, у якій формується свідомість, відповідальність і внутрішня стійкість.

Такі зустрічі - це інвестиція в громадян, які здатні розуміти, співпереживати і діяти. І саме через слово, правду і досвід ми формуємо країну, що вистоїть.