вівторок, 24 березня 2020 р.

4 березня 1918 року Українська Центральна Рада ухвалила закон "Про запровадження української мови у банківській і торговій сфері"

Від Валуєвського указу 1863 року до Емського акту 1876 року, що фактично діяв до 1906 року, в Україні було введено жорстку цензуру українських книжок, заборону вживання української мови. У діловому мовленні ця заборона діяла аж до 1917 року до приходу до влади Української Центральної Ради. 
Предметом уваги нової влади були як проблеми української мови, так і мов національних меншин, що проживали на території України. Уже в першій відозві від 9 березня 1917 року Центральна Рада закликала Тимчасовий уряд забезпечити "в найближчім часі право на заведення рідної мови по всіх школах, од нижчих до вищих, по судах і всіх урядових інституціях". 
А вже 12 березня 1917 року на засіданні Центральної ради було прийняте рішення про те, що "мовою, якою Рада має звертатись, є мова українська". Одним із документів, що підтверджував офіційний статус української мови, був Статут Генерального секретаріату від 16 липня 1917 року, за яким: "Всі закони Тимчасового правительства мають силу на Україні від дня проголошення їх у Краєвім Урядовім Вістнику на українській мові. Всі закони, адміністративні приписи й постанови, проголошені українською мовою, публікуються також і на мовах: російській, єврейській і польській". 
А 8 вересня 1917 року Генеральний секретаріат прийняв рішення доручити комісарові при Тимчасовому уряді поставити питання перед урядом про видання акта із зазначенням, що "офіціальною мовою на Україні стає мова українська, на яку поволі має перейти і все діловодство". 
7 листопада 1917 року Українська Центральна Рада проголосила III Універсал, у якому знову постало мовне питання: "В Українській народній республіці має бути забезпечено всі свободи, здобуті всеросійською революцією: свободу слова, друку, віри, зібраннів, союзів, страйків, недоторканності особи і мешкання, право і можливість уживання місцевих мов в зносинах з усіма установами". 
У березні 1918 року Центральна Рада знову звертається до проблем мови, ухваливши закон "Про запровадження української мови у банківській і торговій сфері". Так, пунктом 3 закону проголошувалося, що "мовою в діловодстві має бути державна українська". 
Відомий дослідник Юрій Прадід, аналізуючи документи Центральної Ради, зазначає: "Центральна Рада, незважаючи на короткий термін свого перебування у владі, заклала законодавчі основи розв'язання мовних проблем в Україні, які стосуються як української мови, так і мов національних меншостей. Позитивним досвідом її, як покаже історичний розвиток, не змогли, на жаль, скористатися уряди, що прийшли їй на зміну". 
Соціально-політичні обставини в Україні початку ХХ століття зумовлювали настільки часту зміну влади, що вона не встигала кодифікувати й запроваджувати свої норми. Так, залишилася тільки у проекті Конституція Української держави гетьмана Павла Скоропадського 1918 року, у якій, незважаючи на буремність часу й, здавалося б, недоречність акцентування уваги на мовному питанні, йшлося про надання українській мові статусу державної. 
Директорія Української Народної Республіки також в Основному Державному Законі Української Народної Республіки (1920 р.) не оминула увагою питань мови. Зокрема, в артикулі 8 зазначено: "Державною мовою Української держави є мова українська". Однак цей документ також не набув чинності, й фактичне проголошення української мови державною відклалося майже на шість десятиліть. 
Із проголошенням незалежності України мовне питання набуло знову актуальності.

Немає коментарів:

Дописати коментар