6 вересня в Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорія Сковороди в межах проєкту «Історична грамотність» відбулася чергова лекція, підготовлена Національним історико-меморіальним заповідником «Биківнянські могили». Цього разу говорили про українських гумористів і сатириків доби «Розстріляного відродження».
Лекцію «Вирок українському сміху» провела заступниця генерального директора Заповідника з наукової роботи Тетяна Шептицька.
Розповідь розпочалася з уривка «Весілля Гаврила Ратиці». Мова, динаміка оповіді, тонкий і дотепний гумор настільки близькі сучасному читачеві, що важко повірити: цей текст написаний майже сто років тому.
Так слухачі познайомилися з Юрієм Вухналем - майстром гострого слова, чиї жарти радянські каральні органи розцінювали як антирадянські.
У 1922 році в Харкові почав виходити гумористичний журнал «Червоний перець». Навколо нього гуртувалися талановиті письменники й сатирики. Під час лекції перед слухачами постав цілий ряд імен: Василь Чечвянський, Юхим Ґедзь, Кость Котко, Юрій Вухналь, Олександр Ковінько.
А далі весела інтонація поступово змінилася моторошною реальністю архівних документів.
Ці імена сьогодні відомі не так широко, як того заслуговують. Значна частина інформації про їхні долі збереглася в архівно-кримінальних справах НКВС. У 1936–1937 роках письменників звинувачували в неіснуючих злочинах, зокрема в тероризмі, заарештовували, катували, змушували обмовляти себе, колег і друзів. Багатьох із них було розстріляно.
Документи, які досліджують науковці Заповідника, дають змогу побачити не абстрактну «епоху репресій», а конкретні людські долі. Протоколи допитів, вилучені особисті речі, книжки з домашніх бібліотек, свідчення психологічного тиску й катувань - усе це стало частиною злочинної системи, спрямованої на знищення української інтелігенції.
І особливо промовистим є те, що жертвами репресій стали люди, які вміли сміятися, помічати абсурд і говорити про нього українською мовою.
Їхній гумор народжувався з повсякденного життя, іронії та спостережливості. Гостре слово перетворювалося на дотепний сюжет, а українська мова ставала інструментом творчості й самоідентичності. Саме тому поруч із талантом дедалі виразніше проступали цензура, переслідування та страх.
Знищення митця мало знищити і його слово. А разом із ним - пам’ять про ціле покоління української культури.
Та задум не спрацював.
Сьогодні дослідники повертають із забуття імена письменників, сатириків і гумористів «Розстріляного відродження», відновлюють їхні біографії, досліджують творчість і вводять її в сучасний культурний контекст.
Пам’ять повертається не тільки через трагічні документи. Вона повертається і через сміх, який пережив своїх катів.
Дізнатися більше про дослідження та матеріали, присвячені репресованим митцям, можна на сайті Заповідника. А в Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорія Сковороди - звернутися до літературознавчої праці Юрія Коваліва «Історія української літератури: кінець XIX – поч. XXI ст. У сподіваннях і трагічних зламах».
Щиро дякуємо Тетяні Шептицькій за змістовну розповідь, архівні документи та унікальні фотографії, які допомагають побачити історію не лише через дати й прізвища, а через людські долі.
Проєкт «Історична грамотність» триває.
Немає коментарів:
Дописати коментар