Ця поетична збірка містить документальні фото маріупольців Євгена Сосновського, Олени Сугак, Інни Лапіної, Олега Українцева, Владислава П’ятіна-Пономаренка, які знаходили сили й сміливість фіксувати події в маріупольській облозі.
Те, що пережив Маріуполь, що пережили й проживають рідні загиблих, зниклих безвісти і полонених захисників України, – це суцільне жахіття, яке неможливо означити загальновживаними словами. Інакше вони залишаться просто набором слів. Натомість в пам’яті людській залишаються історії.
Про те, як здригаються стіни під час бомбардувань. Про те, як люди долають страх вийти з підвалу. Про те, як світ надовго стає монохромним, коли виходиш назовні. Про те, як рідні прощаються з рідними і приймають доленосні рішення. Про те, як люди втрачають домівку і вчаться приймати ще гірші втрати. Про те, як ховають загиблих у дворі власного будинку. Про те, як наші захисники гинуть, зникають безвісти й опиняються в полоні. Про те, як рідні чекають на них і тримаються за тонесеньку ниточку зв’язку, за найменшу звістку. І про те, як українці підтримують одне одного, не даючи занепасти духом. Ці історії стають віршами і піснями.
Багато що з цього випало на долю маріупольської поетеси Оксани Стоміної, яка має неймовірно чисту і правдиву силу доносити людству цей загальноукраїнський біль крізь призму власного болю, і робить це завдяки глибинній емпатії і поетичному погляду на світ. Адже коли ти – поет від Бога, то відчуваєш надлюдську відповідальність за все, що проживаєш сам і через що проходить твоя країна та її громадяни.
На зустріч завітало багато маріупольців. Тож у ній було місце для всіх, як і у величезному Оксаниному серці. На екрані раз по раз поставали фото і відео зраненого Маріуполя та рідних облич людей, деяких можна було побачити і в залі.
Слово взяла Марія Подибайло, військовослужбовиця, мама Героя України Данила Подибайла. Була з нами й Анна Кісілішина – мама військовополоненого Олексія Кісілішина, який загинув внаслідок теракту в Оленівці… Двоє унікальних хлопців, яких любило і якими пишалося багато маріупольців…
Були також мами і дружини полонених і тяжкопоранених героїв. Невідомо, ціною яких зусиль тримаються ці люди, але всі вони гідно несуть пам’ять про рідних, і вірно чекають, якщо є бодай найменша надія.
Чоловік Оксани Дмитро третій рік у російському полоні. Ця сторінка презентації була лірично-щемкою і сповненою любові й надії. З великого екрана на нас дивилися дві пари осяйних очей – це спільне селфі, зроблене в облозі, перед довгою розлукою. А голос сердець, які проходять пекло випробувань, обернувшись спершу на віршовані листи в полон, озвучені Оксаною, діймав до кісток.
Наразі тисячі українських захисників перебувають у російському полоні, стикаючись із жорстокістю і катуваннями, порушеннями усіх норм Міжнародного воєнного права. Тисячі рідних чекають на них. Оксана зі своїми посестрами докладає багато зусиль до відстоювання прав полонених та домагається їхнього повернення, бере участь в акціях "Не мовчи. Полон вбиває!", до яких може долучитися кожен.
До розповідей і віршів щемкою нотою впліталися пісні на слова Оксани Стоміної від В’ячеслава Купрієнка – "Останній прапор", "Сонце над Азовсталлю" та пісенна присвята Оксані, Дмитрові та їхньому рідному Маріуполю під назвою "Вірність" на слова Тетяни Яровициної.
Наприкінці зустрічі Оксана отримала пам’ятний подарунок, – книжку "Листи в полон" з деревини, із вишивкою по дереву, та ще й у двох примірниках – Оксані і Дмитрові – з надією на його швидке повернення! Вірші Оксани достойні бути закарбованими у таких шедеврах. Створили це диво майстер Ігор Дерев'янко, ведуча жіночого кола і наша колега з Публічної бібліотеки імені Лесі Українки Тетяна Серебреннікова та психолог кризових ситуацій Лора Савчук.
Це був дуже світлий, глибокий, болючий, але з відчуттям неймовірної душевної спорідненості день – такий, як і вся поезія Оксани Стоміної. Книжка "Лірика маріупольських бомбосховищ", що вийшла зовсім нещодавно за підтримки видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", із пам’ятним підписом авторки відучора є в нашому фонді. Знайдіть в собі сили її прочитати! Адже в час, коли сильніші за нас борються, обов’язок кожного – знати і пам’ятати.
Більше фото ТУТ
Немає коментарів:
Дописати коментар