2 березня в Центральній бібліотеці Солом'янки імені Григорія Сковороди відбулася презентація книги Оксани Стоміної "Лірика маріупольських бомбосховищ".
Ця поетична збірка містить документальні фото маріупольців Євгена Сосновського, Олени Сугак, Інни Лапіної, Олега Українцева, Владислава П’ятіна-Пономаренка, які знаходили сили й сміливість фіксувати події в маріупольській облозі.
Те, що пережив Маріуполь, що пережили й проживають рідні загиблих, зниклих безвісти і полонених захисників України, – це суцільне жахіття, яке неможливо означити загальновживаними словами. Інакше вони залишаться просто набором слів. Натомість в пам’яті людській залишаються історії.
Про те, як здригаються стіни під час бомбардувань. Про те, як люди долають страх вийти з підвалу. Про те, як світ надовго стає монохромним, коли виходиш назовні. Про те, як рідні прощаються з рідними і приймають доленосні рішення. Про те, як люди втрачають домівку і вчаться приймати ще гірші втрати. Про те, як ховають загиблих у дворі власного будинку. Про те, як наші захисники гинуть, зникають безвісти й опиняються в полоні. Про те, як рідні чекають на них і тримаються за тонесеньку ниточку зв’язку, за найменшу звістку. І про те, як українці підтримують одне одного, не даючи занепасти духом. Ці історії стають віршами і піснями.
Багато що з цього випало на долю маріупольської поетеси Оксани Стоміної, яка має неймовірно чисту і правдиву силу доносити людству цей загальноукраїнський біль крізь призму власного болю, і робить це завдяки глибинній емпатії і поетичному погляду на світ. Адже коли ти – поет від Бога, то відчуваєш надлюдську відповідальність за все, що проживаєш сам і через що проходить твоя країна та її громадяни.
На зустріч завітало багато маріупольців. Тож у ній було місце для всіх, як і у величезному Оксаниному серці. На екрані раз по раз поставали фото і відео зраненого Маріуполя та рідних облич людей, деяких можна було побачити і в залі.
Слово взяла Марія Подибайло, військовослужбовиця, мама Героя України Данила Подибайла. Була з нами й Анна Кісілішина – мама військовополоненого Олексія Кісілішина, який загинув внаслідок теракту в Оленівці… Двоє унікальних хлопців, яких любило і якими пишалося багато маріупольців…
Були також мами і дружини полонених і тяжкопоранених героїв. Невідомо, ціною яких зусиль тримаються ці люди, але всі вони гідно несуть пам’ять про рідних, і вірно чекають, якщо є бодай найменша надія.
Чоловік Оксани Дмитро третій рік у російському полоні. Ця сторінка презентації була лірично-щемкою і сповненою любові й надії. З великого екрана на нас дивилися дві пари осяйних очей – це спільне селфі, зроблене в облозі, перед довгою розлукою. А голос сердець, які проходять пекло випробувань, обернувшись спершу на віршовані листи в полон, озвучені Оксаною, діймав до кісток.
Наразі тисячі українських захисників перебувають у російському полоні, стикаючись із жорстокістю і катуваннями, порушеннями усіх норм Міжнародного воєнного права. Тисячі рідних чекають на них. Оксана зі своїми посестрами докладає багато зусиль до відстоювання прав полонених та домагається їхнього повернення, бере участь в акціях "Не мовчи. Полон вбиває!", до яких може долучитися кожен.
До розповідей і віршів щемкою нотою впліталися пісні на слова Оксани Стоміної від В’ячеслава Купрієнка – "Останній прапор", "Сонце над Азовсталлю" та пісенна присвята Оксані, Дмитрові та їхньому рідному Маріуполю під назвою "Вірність" на слова Тетяни Яровициної.
Наприкінці зустрічі Оксана отримала пам’ятний подарунок, – книжку "Листи в полон" з деревини, із вишивкою по дереву, та ще й у двох примірниках – Оксані і Дмитрові – з надією на його швидке повернення! Вірші Оксани достойні бути закарбованими у таких шедеврах. Створили це диво майстер Ігор Дерев'янко, ведуча жіночого кола і наша колега з Публічної бібліотеки імені Лесі Українки Тетяна Серебреннікова та психолог кризових ситуацій Лора Савчук.
Це був дуже світлий, глибокий, болючий, але з відчуттям неймовірної душевної спорідненості день – такий, як і вся поезія Оксани Стоміної. Книжка "Лірика маріупольських бомбосховищ", що вийшла зовсім нещодавно за підтримки видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", із пам’ятним підписом авторки відучора є в нашому фонді. Знайдіть в собі сили її прочитати! Адже в час, коли сильніші за нас борються, обов’язок кожного – знати і пам’ятати.
