Биківня і Соборність: пам’ять як умова єдності

22 січня, у День Соборності України, в Центральній бібліотеці Солом'янки імені Григорія Сковороди відбулася просвітницька зустріч «Биківня – територія пам’яті» — перша подія з циклу, запланованого у партнерстві з Меморіальним заповідником «Биківнянські могили». Її символічність була глибшою, ніж може здатися на перший погляд: говорити про масові репресії в день національної єдності — означає чесно дивитися в корінь нашої історії.

Спікером зустрічі став Микола Бривко, начальник відділу науково-освітньої, організаційної та пам’яткоохоронної роботи меморіалу, дослідник масових розстрілів 1937–1941 років у Биківнянському лісі. Його лекція переконливо довела: Биківня і Соборність — не протилежності, а частини одного історичного процесу. Українська єдність формувалася не лише через акти державотворення, а й через спільний досвід втрат, спротиву й замовчуваного болю.

Більшовицький режим від самого початку існування виявив свою антигуманну сутність. В Україні терор розпочався вже у січні 1918 року з приходом загонів Муравйова, а у вересні того ж року був узаконений Декретом «Про червоний терор». Надалі радянська влада системно вибудовувала каральний механізм: масові арешти української інтелігенції, «ліквідація куркульства як класу», Голодомор 1932–1933 років, переслідування «контрреволюціонерів», «Великий терор», репресії проти національних меншин. Це була не сукупність окремих злочинів, а цілеспрямована політика знищення.

Центром розмови стала так звана «Спецділянка НКВС УРСР» площею 5,3 гектара — місце таємних поховань жертв політичних репресій. За різними оцінками, у Биківні було вбито від 20 до 100 тисяч людей. Митці, священники, управлінці, селяни, робітники, представники національних меншин — людей знищували не лише за переконання, а й «для виконання плану». Однією з найцинічніших практик радянської системи були так звані «норми розстрілу», які обчислювалися десятками тисяч. Саме тому правда про Биківню десятиліттями перебувала під грифом «таємно».

Відкриття цієї правди було тривалим і болісним. Уперше про жертв НКВС заговорили в пресі 1941 року. У 1960-х роках тему Биківні в Україні почали порушувати Лесь Танюк, Алла Горська, Василь Симоненко — люди, чиї власні долі стали символами боротьби за пам’ять, гідність і право на історичну правду.

Щиро дякуємо адміністрації Меморіального заповідника за подарований інформаційний буклет «Биківня. Від території смерті до місця пам’яті» — стислий, точний і важливий інструмент історичної просвіти.

Ми переконані: знання історії — це найкраще щеплення від наївності, маніпуляцій і повторення злочинів минулого. Саме тому упродовж 2026 року Бібліотеки Солом’янки реалізовуватимуть серію подій у межах проєкту «Історична грамотність» — як інвестицію в свідому, відповідальну і соборну Україну.

Волонтерський Вертеп

28 грудня, майже опівдні, простір Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди наповнився живою енергією Різдва, гумором і дуже конкретним змістом — до нас із гастролями завітав Волонтерський Вертеп.

Пластуни Київської та Бучанської станиці разом зі студентами Національного університету «Києво-Могилянська академія» на чолі з Наталкою Позняк подарували глядачам благодійне різдвяне дійство на підтримку батальйону «Свобода» бригади НГУ «Рубіж». Саме в цьому підрозділі нині боронить Україну боєць із позивним «Історик» — науковець, поет, чоловік пані Наталі та батько трьох харизматичних учасниць вертепу. Цей особистий вимір додавав події особливої щирості й сили.

Сценарій цьогорічного вертепу виявився ще дотепнішим і злободеннішим, ніж минулорічний. Поряд із традиційними персонажами з’явилися нові, промовисті образи, а ролі, як і належить живій традиції, «перекочували» від одних виконавців до інших. Це створило відчуття спадкоємності й розвитку — вертеп не відтворюється механічно, він живе й реагує на час.

Атмосфера зустрічі була наповнена суто українським гумором, колядками, вірою в перемогу добра над злом і тією внутрішньою зібраністю, яка народжується там, де культура працює на спільну справу. Окреме захоплення — костюми та образи вертепників: продумані, яскраві, з характером і підтекстом.

Цьогоріч діти поставили перед собою амбітну мету — зібрати 200 000 гривень на потреби батальйону «Свобода». Частину коштів уже зібрано, але шлях ще не завершено. «Підтримайте дітей. Підтримайте військо. Запросіть Вертеп до себе або просто задонатьте. Хай добро переможе», — наголошує художня керівниця колективу.

Ми щиро підтверджуємо: запрошуйте Волонтерський Вертеп — ви точно не пожалкуєте. Емоційний заряд, який вони дарують, має реальну силу. 

Презентація книжки військового письменника Андрія Гнедюка «Палаючий фронт»

7 грудня в Центральній районній бібліотеці імені Григорія Сковороди відбулася подія, яка природно продовжила день вшанування Збройних Сил України - презентація книжки військового письменника Андрія Гнедюка «Палаючий фронт».

Це була зустріч, у якій подяка набула людського звучання. Автор - український офіцер і доброволець, що пройшов Маріуполь і Донецький аеропорт у 2014–2016 роках, а з 2022-го брав участь у звільненні Київщини, обороні Херсонщини й Донеччини. Можливість слухати людину з таким досвідом - не лише честь, а й важлива потреба сьогодення.

Книжка «Палаючий фронт» - це мозаїка епізодів, прожитих на передовій і в тилу. Це історії, в яких війна постає як військова реальність, як простір людських рішень, страхів, втрат і непохитності. Авторська оповідь - світла, точна, часом іронічна - відкриває те, що зазвичай залишається поза кадром новин.

Години промайнули швидко: говорили про процес написання, про новели й їхніх героїв, слухали фрагменти у виконанні автора та ставили запитання, на які хотілося почути відповіді. Інтерес до книжки був відчутний - черга охочих прочитати її тільки підтвердила, наскільки вона резонує з нашою реальністю.

Щиро дякуємо пану Андрію за довіру й теплу розмову. Такі зустрічі створюють простір взаєморозуміння й наближають до відчуття спільного фронту - військового й цивільного.

Волонтерська робота: листопад

Цієї осені ми перейшли від щотижневих вівторкових звітів до підсумкових місячних. Але волонтерська робота майстринь ініціативи В'яжемо для Перемоги не зупинялася ні на день.

Разом ми плели, в’язали, пакували, збирали теплі речі та передавали все, що просили підрозділи. І зараз ділимося з вами тим, що зроблено в листопаді.

Протягом останнього місяця осені здійснили шість відправлень:

1. Сумська область: 30 піддупників, маскувальна сітка, грілки для ніг, горілки, солодощі, чай, кава, продукти швидкого приготування.
2. Харків: 30 теплих поясів, 30 адаптивних шкарпеток, 20 спіральних "тепликів" для культі, 10 чохлів для культі на шнурівці, 3 пари звичайних шкарпеток, печиво та цукерки.
3.  Евакуаційний потяг: 19 адаптивних шкарпеток, 12 чохлів-"тепликів" для культі.
4. Харківська область: продукти харчування, вологі серветки.
5. Кривий Ріг: 30 адаптивних шкарпеток.
6. Харків: 50 теплих поясів, чай, кава, солодощі.

В листопаді ми отримали буквально лавину нових запитів на теплі пояси – і зараз ниток для в’язання вже критично не вистачає! Щоб не зупиняти роботу, нам вкрай потрібна вовна та напіввовна.

Якщо маєте такі нитки, навіть залишки – ми з вдячністю та радістю їх приймемо. 

 

Не осторонь: як волонтерять бібліотеки "Солом'янки

Сьогодні, 5 грудня, у Міжнародний день волонтера, хочемо поділитися тим, чим живемо. Ми не робимо це гучно – але робимо з любов’ю до людей, завдяки яким ця країна стоїть.

Ми шиємо адаптивний одяг, в’яжемо теплі вироби, плетемо маскувальні сітки й кікімори, виготовляємо окопні свічки та збираємо допомогу для військових і шпиталів. У межах ініціатив "Шити–Жити" та В'яжемо для Перемоги створили багато речей, що стали підтримкою для наших захисників.

Разом із цим проводимо арттерапію у шпиталях, підтримуємо родини військових, навчаємо цифрової грамотності та української мови людей, які пережили окупацію.

І все це можливе лише тому, що ми робимо справу спільними зусиллями. Бо ми не осторонь. Ми разом. Дякуємо кожному за це!