Валентина Попелюшка
Я не жінка тобі і не мати,
І не рідна сестра чи дочка,
Та молюся за тебе, солдате,
При запалених в серці свічках.
Кожне слово розтопленим воском
Розтікається, душу пече,
І до тебе летить відголоском,
Оберегом, щитом і плащем.
Ой, тяжка нам судилась година,
Чашу болю п'ємо не одну...
Ти тепер - моя рідна людина,
Бо й за мене пішов на війну.
Одягнув маскувальне зелене,
У минуле нема вороття.
За моїх діточок і за мене
Ти готовий віддати життя.
Що я можу натомість віддати,
Щоб відчув - ми і справді рідня?
Як сестра, як дружина, як мати
Я за тебе молюся щодня.
Немає коментарів:
Дописати коментар